Рейтинг каталога сайтов Хмельницкого региона
Главная Контакты Карта сайта
Моя газета Авторские подарки

 
Хмельницкие новости
 
Введите слово для поиска :

Іван Мазепа (1639-1709)

18.03.2009 Размер текста:  Т+   T-  Распечатать 

У цьому році виповнюється 300 років з дня кончини українського гетьмана, видатного політика, мецената, борця за незалежність України Івана Мазепи - постаті на небосхилі української історії чи не найвидатнішої, а водночас і найсуперечливішої. Його предками були українські шляхтичі Мазепи-Колединські, вихідці з Барського староства. У XVI ст. вони одержали у власність село Мазепинці під Фастовом (де через століття народився майбутній гетьман) та шляхетський герб "Курч". Цей герб гетьмана Мазепи було зображено на багатьох речах, пов'язаних з його іменем.

У XVII ст. родина Мазеп, з якої походило кілька козацьких старшин, дуже шанувалася у Війську Запорозькому. Батько І.Мазепи, Адам-Степан, був одним із сподвижників Б.Хмельницького. На Переяславській раді 1654 р. він представляв покозачену шляхту й очолював козацьку делегацію до московського боярина Бутурліна. С.Мазепа обіймав посади білоцерківського козацького отамана (1654 р.) та білоцерківського намісника (1658 р.). Гетьман І.Виговський 1658 р. доручив С.Мазепі (з яким потоваришував під час російсько-українських перемовин у Переяславі) очолити посольство до польського короля Яна-Казимира. З 1662 р. С.Мазепа обіймав посаду чернігівського підчашого.


Мати майбутнього гетьмана, Марина Мокієвська, походила зі старовинної білоцерківської шляхти. ЇЇ батько та брат брали участь у війні на боці Б. Хмельницького й обидва загинули 1655 р. Мокієвська-Мазепина була членом луцького Хрестовоздвиженського православного братства. Пізніше вона пішла у черниці і під іменем Марії-Магдалини 1686 р. стала ігуменею київського жіночого Вознесенського монастиря, якою лишалася до 1707 р. - року своєї смерті.


Мазепа дістав досить гарну освіту. Провчившись у Київській колегії, молодий Іван перейшов на навчання до школи єзуїтів у Варшаві і згодом став на службу до Яна-Казимира. Польському королю сподобався розумний юнак і він відправив його до Західної Європи. У 1656-1659 рр. Мазепа навчався в університетах Німеччини, Італії, Франції та Нідерландів. Повернувшись до королівського двору у Варшаві, юнак вражав навколишніх розумом, гарними манерами та дипломатичним хистом. До того ж, він пройшов гарну "школу" палацевих інтриг та мав корисні зв'язки при дворі, якими користувався протягом усього життя. Це дало йому можливість стати королівським посланцем в Україні. 1659 р. Мазепа відвіз дипломатичну пошту до гетьмана І.Виговського, 1660 р. - до Ю. Хмельницького. У 1663 р. Мазепа привіз і вручив новообраному гетьману П.Тетері гетьманські клейноди, надіслані королем.


1663 р. Мазепа повернувся додому, бо його батько нездужав. Через два роки, коли С.Мазепа помер, Іван одержав батькову посаду чернігівського підчашого та повернувся до Варшави. Проте його кар'єра придворного завершилася 1668р. Причиною цього деякі з джерел називають зваблення Мазепою красуні-дружини одного з вельмож. Цей напівлегендарний сюжет відомий англійський поет Байрон поклав в основу своєї романтичної поеми. Проте існує й більш прозаїчна версія: Мазепа мусив залишити двір після зречення трону короля Яна-Казимира, улюбленцем якого він був. Повернувшись на Правобережну Україну, Мазепа того ж 1668 р. одружився з дещо старшою за нього удовою Ганною Фридрикевич - дочкою білоцерківського полковника. Можливо, саме цей вигідний шлюб відкрив йому шлях до чигиринського двору гетьмана П.Дорошенка, на службі у якого Мазепа перебував з 1669 р.


Невідомо, чи мало подружжя Мазеп дітей, можливо, усі вони померли малими. Тож Мазепа приділяв велику увагу вихованню племінників, яким хотів залишити у спадок свої значні маєтності. У Чигирині Мазепа спочатку став ротмістром особистої гетьманської гвардії Дорошенка - надвірної корогви. 1674 р. він уже став генеральним осавулом (а, отже, членом гетьманського уряду) й одним з дорадників гетьмана Правобережної України. Того ж року Мазепа тричі їздив з дипломатичною місією до Криму. Під час третьої поїздки послів перехопили запорожці, які хотіли покарати їх як шпигунів, та кошовому отаману І.Сірку сподобалися розум і гарні манери Мазепи й він вирішив не відправляти його до турецького султана, як це зазвичай робили з подібною "здобиччю". Незабаром про полон Мазепи дізнався гетьман Лівобережної України І.Самойлович, до якого Мазепа, як осавул Дорошенка, їздив на перемовини 1674 р. і якому Мазепа також припав до душі. Самойлович наказав отаманові Сірку відпустити Мазепу до своєї гетьманської резиденції - Батурина. При дворі гетьмана Лівобережжя Мазепа знову використав весь свій дипломатичний хист та гарні манери, щоб справити на Самойловича найкраще враження, І це йому вдалося, адже був розумний і спритний, відважний і тактовний, високоосвічений і культурний, був чудовим співбесідником, добре знав Західний та Східний світи, розмовляв польською, російською, татарською, італійською, німецькою, французькою мовами та латиною, багато читав та розбирався у мистецтві. У Батурині Мазепу призначили вихователем синів Самойловича, радником гетьмана - генеральним осавулом та послом до Москви, куди з того часу він їздив майже щороку. При дворі російського царя Мазепа також зав'язав "корисні" знайомства з високопоставленими урядовцями, якими користувався і надалі.


1687 р., коли російський уряд відправив гетьмана Самойловича у заслання, його наступником на Коломацькій козацькій раді було обрано саме Мазепу, підтриманого російськими вельможами.
Мазепі належить своєрідний "гетьманський рекорд": за тривалістю перебування при владі (22 роки) він перевершив усіх своїх попередників та наступників. Це вдалося завдяки гнучкій політиці, яку він провадив як стосовно української козацької старшини, так і царського уряду.


Коли козаки віддали у руки гетьмана булаву, Україна лежала в руїні. З могутньої войовничої держави Хмельницького, через 20 років після його смерті, вона перетворилася на безпорадну жертву внутрішніх чвар, чужоземних вторгнень і поділів між Польщею та Росією. Мазепа, як державний керманич, в усіх своїх діях залежав від московських царів, які в цей час вели завойовницькі війни за вихід до Чорного та Балтійського морів. Вони примусили Мазепу і його підданих брати участь у цих кривавих походах, а також у спорудженні нової столиці - Петербурга та Біломорсько-Балтійського каналу. У болотах російської Півночі та на фронтах Північної війни склали свої голови багато тисяч українських козаків та старшин.


За цих умов Мазепа де хитрощами, де лестощами, а де силою свого розуму і багатства відстоює рідну землю і свій народ, закладає підвалини майбутньої України. Він поширює освіту і культуру - основу державності, скеровує значну частину особистих і державних прибутків на розвиток релігійних, культурних та освітніх установ. Завдяки меценатству Мазепи в тогочасній Україні розвинулися різноманітні галузі мистецтва: архітектура, малярство, гравірування. За Мазепи дерев'яне храмове будівництво майже зовсім припинилося, бо гетьман і козацька старшина почали фондувати спорудження переважно величних мурованих споруд. По всій Гетьманщині за сприяння Мазепи було збудовано цілу низку кафедральних та соборних церков у пишному стилі "мазепинського" ("козацького") бароко, для якого було характерне поєднання західноєвропейської архітектури з традиціями старовинного українського народного дерев'яного будівництва. Яскравими зразками таких культових споруд є збудовані коштами Мазепи два величезних, подібних один до одного київських собори - Богоявленський та Миколаївський.


Як меценат Мазепа доклав чимало зусиль для піднесення статусу Києво-Могилянського колегіуму, який ще 1694 р. отримав від московського уряду дозвіл на більш високий академічний статус. Проте офіційно колишня школа-колегія стала академією лише 1701 р. завдяки клопотанню гетьмана перед Петром І.


Резиденцією гетьмана Мазепи став старовинний Батурин на Чернігівщині, де на високому пагорбі розташовувався замок, укріплений ровом та валом з дубовими палями. У 1669-1708 рр. там розташовувалися будинки самого гетьмана, замкових урядовців і козацької старшини, мурована скарбниця та два цегляних храми - Трійці та Миколи Чудотворця.


Причиною знищення Батурина був перехід під час Північної війни Мазепи на бік Карла XII.
24 жовтня 1708 р. гетьман з генеральною старшиною, дев'ятьма полковниками та 4 тисячами запорозьких козаків виїхав з Батурина та 28 жовтня прибув до шведської ставки. Дізнавшись про це, цар Петро І у спеціальному маніфесті проголосив Мазепу зрадником і наказав своєму фаворитові Меншикову знищити Батурин, де залишилися 23-тисячна козацька залога та генеральна артилерія з 40 гарматами. Маючи артилерію, запаси пороху і харчів, гарнізон Батурина міг триматись досить довго. Ані намови Меншикова та Голіцина, що підійшли з 10-тисячним військом під стіни міста, ані наказ Петра І не змусили захисників Батурина здати укріплення та обрати нового гетьмана. Лише зрада полковника І. Носа, який показав російським військам підземний хід, вирішила долю міста. 2 листопада Батурин було захоплено і спалено, а його населення та мешканців довколишніх сіл (що шукали порятунку за стінами фортеці) винищено. Звірства російських військ у Батурині змусили здригнутись не лише Україну, а й Європу: про них писали посли Пруссії та Англії у Росії, "Новгородський" і "Лизогубівський" літописи. Особисто про "батуринську різню" Петру І у листі доповів О.Меншиков, що одержав знищене місто "у винагороду". Руйнування були настільки значними, що і через 16 років Батурин стояв пусткою, весь зарослий бур'яном, зі зруйнованими церквами та будівлями.

З В.Кочубеєм пов'язана одна з найдраматичніших сторінок вітчизняної історії. Дізнавшись про перемови Мазепи з Карлом XII та польським королем С.Ліщинським про звільнення України з-під російського гніту, Кочубей з полковником Іскрою надіслав Петру І "донос" на свого кума - Мазепу, хрещеного батька доньки Кочубея, Мотрони. Однак російський монарх настільки довіряв Мазепі, що віддав Кочубея та Іскру як "наклепників" до рук гетьмана. За вироком гетьманського суду їх обох було страчено і поховано у Києво-Печерському монастирі. Причиною ворожнечі між колишніми свояками, Мазепою і Кочубеєм, старовинні перекази називають любовний зв'язок між Мазепою і його хрещеною дочкою, проти якого категорично виступали батьки дівчини. І не лише через солідну різницю у віці коханців, а й через гріховність подібних стосунків між хрещеним батьком та його хрещеницею.
…Мазепа помер в ніч на 3 жовтня 1709 р. у молдовському місті Бендери. Його останки було поховано в монастирі Святого Георгія в румунському місті Галац (колишній Малий Галич). 1718 р. Галац захопили турки і, за переказами, пограбувавши поховання українського гетьмана, вкинули кістки Мазепи у Дунай.


...Тим часом розлючений Петро І наказав виконати ритуал принизливого "проводу Мазепи в пекло", який відбувся 9 листопада 1708 р. у воєнній ставці царя - Глухові. За словами літописця, "...це похмуре дійство відбувалося у мурованій Миколаївській церкві, у присутності государя і численного зібрання чиновників і народу. Духовенство і клірики були в чорному вбранні, зі свічками чорного кольору. Портрет Мазепи, який до цього висів посеред міста на шибениці, кати протягли усім містом аж до церкви. Духовенство, оточивши його, кілька раз проголосило "Хай буде Мазепа проклятий!" та обернуло до портрета запалені свічки.
Анафему (відлучення від церкви), накладену на українського гетьмана Мазепу за наказом Петра І православним духовенством, церква скасувала аж наприкінці XX ст., коли Україна здобула незалежність, і ім'я гетьмана, що виступив проти російського царату, нарешті було реабілітовано.


Гетьман І.Мазепа є найбільш відомим в Європі та Америці представником України. Йому присвячено 186 гравюр, 42 картин, 22 музичних твори, 17 літературних творів, шість скульптур. Серед найбільш відомих творів - гравюри І.Мигури, І.Щирського, Д.Галяховського, Л.Тарасевича, М.Бернінгротга; портрети невідомих художників XVII - початку XVIII ст., що зберігаються в музеях України; полотна історико-легендарного змісту відомих художників А.Деверія, Ю.Коссака, Л.Булянже, Г.Верне, Л.Булянже, Т.Жеріко, Е.Делакруа, Є.Харпентера, М.Геримського. У західноєвропейській літературі Мазепа, завдяки романтичній поезії, залишився легендарним героєм. Поетичні та прозові твори Дж.Байрона, В.Гюго, Ю.Словацького, О.Пушкіна, Ф.Булгаріна, Г.Асакі; музичні інструментальні та оперні твори П.Сокальського, К.Педротті, Ш.Пурні, Дж.В.Пнтона, Ф.Педреля, П.Чайковського, М.Гранваля, Ф.Ліста, Ж.Матіаса, О.Титова, С.Рахманінова - невмирущі твори, які піднесли героя легенди до рівня історичного символу.


Діяння славетного гетьмана після кількох століть замовчувань знову записані до шкільних і вишівських підручників історії, численних наукових досліджень. Розпочалися дослідження та відбудова колишньої гетьманської резиденції - міста Батурин.
 


13473

Также в рубрике:
 

 

 
Загрузка...
 
Новости Хмельницкого
 
© 2008-2019 www.moyagazeta.com
При перепечатке материалов
активная ссылка на сайт объязательна.

Кількість відвідувачів