Рейтинг каталога сайтов Хмельницкого региона
Главная Контакты Карта сайта
Моя газета
 
 
Хмельницкие новости
 

 

 
 

 
Наша кнопка

код кнопки:
 
 
Введите слово для поиска :

Ох, цей святий Валентин!

18.02.2010 Размер текста:  Т+   T-  Распечатать 

Ну хто не чув про день Святого Валентина? Це свято відмічається в Європі ще з XI століття, у нас з'явилося не так давно, але вже набуло надзвичайного розмаху, а дарувати коханим валентинки, сердечка, цукерки і троянди стало традицією серед молоді.

Цікаво, чи щось означає цей день для тих, в кого вже скінчився «цукерково-букетний» період і давно почалося справжнє сімейне життя?
У першу чергу ми поспілкувалися з людьми, які разом вже 34 роки. Коли вони одружилися, Вірі було 22, а Антону 30. Тепер у них двоє дітей і онука.
- Чи уявляєте ви життя без своєї другої половинки?
В.: Після 34 років, прожитих у шлюбі, я не уявляю життя без свого єдиного чоловіка.
А.: Звісно, ні. Я прожив зі своєю дружиною більшу частину життя. Вона для мене є всім, і мені здається, що без неї я взагалі не існуватиму.
Що потрібно для того, щоб сім’я була міцною? Що лежить в основі щасливого шлюбу?
В.: Напевно, кохання. Але й воно не буде міцним і тривалим без довіри, поваги і взаєморозуміння. Такі почуття і є основою міцної сім’ї.
А.: Дуже важливо розуміти одне одного, поставити себе на місце коханої людини. Потрібно вміти пробачати.
Чи зуміли ви зберегти ваші стосунки такими, якими вони були на початку?
В.: З роками відносини трішечки змінюються, звичайно. Напевно вони стають міцнішими, щирішими, глибшими, відвертішими.
А.: На початку нашого сімейного життя ми лише дізнавались одне про одного. Тепер же, через стільки років, я знаю Віру навіть краще, ніж самого себе. Ми розуміємо одне одного з на півслова, і є скоріше одним цілим, ніж двома окремими людьми. В нас спільні інтереси, друзі, в нас з нею одне життя на двох.


Руслан з Наталею прожили разом 11 років. В них є 9-тирічна донька і очікується поповнення. Можливо, в їх стосунках не все так гарно, проте вони кохають одне одного, не дивлячись ні на що.
- Як ви вважаєте, коли потрібно одружуватися: коли ви вже самореалізовані, як особистість, коли відчули, що кохаєте, чи коли на це штовхають певні обставини? Яка причина підштовхнула до одруження саме вас?
Н.: Я вийшла заміж, коли мені було 24. Тоді вважалося, що це запізно. Я відчувала, що деякі друзі і знайомі дивляться на мене трохи скоса. І тут я познайомилася з Русланом. Ми покохали одне одного. Можливо, вибір був трохи швидким, але сьогодні я ні про що не шкодую.
Р.: Колись я вважав, що одружуватися потрібно, коли ти кохаєш і впевнений в своїх почуттях. Тепер я подорослішав, і моя думка дещо змінилася. Думаю, що людина повинна бути самореалізованою і самодостатньою, зрілою і готовою до шлюбу. Можливо, наступне буде дещо цинічним, проте, необхідно, щоб були кошти для створення сім’ї. Адже більшість подружніх пар розпадається саме через постійні сварки на матеріальному підґрунті. Також важливою причиною є нереалізовані амбіції, думка про те, чого ви могли б досягти, якби не подружні обов’язки. Тому краще створювати сім’ю тоді, коли ви дійсно відчуваєте, що досягли чогось в житті, що щось з себе уявляєте. Романтика – романтикою, але реальне життя значно суворіше, ніж іноді уявляється.
- Чи є щось таке, чого вам не вистачає у стосунках? Що б ви хотіли змінити в них?
Н.: Можливо, не вистачає трохи порозуміння, якоїсь поваги. Кажуть, що з часом кохання переростає у щось інше, значно важливіше, але трохи романтики і уваги все-таки не завадило б. Побут вбиває почуття, безглузді сварки частішають. Можливо, просто настав такий період і скоро все налагодиться. Я дуже на це сподіваюсь, адже досі кохаю свого чоловіка, і він батько моїх дітей.
Р.: Хотілося б, щоб тебе більше розуміли. Мені необхідно відчувати, що я потрібен, що мене цінують. Коли тобі дійсно вдячні навіть за найменшу дрібницю, то це дуже окриляє, виникає бажання робити більше і більше, робити все, щоб ощасливити ту, яку кохаєш.

Наступна пара одружена лише 2 роки, в них ще немає дітей. Проте Оксана і Саша, яким зараз по 26 років дуже кохають одне одного, і у них ще все попереду.
- Коли ви вперше зрозуміли, що кохаєте, що хотіли б прожити з цією людиною все життя?
О.: Після перших побачень з моїм чоловіком, романтичних зустрічей, незабутніх зізнань у коханні я зрозуміла, що він для мене і є тим самим довгоочікуваним коханням.
С.: - Я почав розуміти це, коли думки про людину заволоділи мною, коли засинав і прокидався, думаючи про неї. Мені здавалося, що час, проведений без неї, триває цілу вічність, хотілося завжди бути поруч.
Чи вважаєте ви, що можна пробачити зраду? Чим ви могли би поступитися заради кохання?
О.: Для мене сім’я - це щось дуже особисте між двома людьми, і я вважаю, що когось третього між ними бути не може. Я не була в такій ситуації, але чомусь впевнена, що зради я б не пробачила. Якщо люди дійсно кохають одне одного і хочуть, щоб їх сім’я була міцною, то, мабуть, багато чим треба поступатися. Упевнена, що віддала би все, аби завжди бути поряд зі своїм чоловіком.
С. :Ніколи не зміг би пробачити, якби зрадили мене як людину, зрадили мої почуття. Поступатися заради кохання своїми принципами, на мій погляд, є поганою ідеєю, бо сварки в даному випадку неминучі. Людина дорікатиме тобі, нагадуватиме, на які жертви пішла заради тебе. Це не закінчиться добре. Краще поступитися якимись шкідливими звичками, намагатися стати кращим заради своєї половинки, але при цьому залишатися самим собою.
Чи були ви впевнені у своєму виборі, коли одружувалися?
О.: Впевнена, що мій чоловік – саме та людина, з якою я хочу йти по життю пліч-о-пліч. Я ніколи не сумнівалася як у своїх почуттях до нього, так і у його почуттях до мене. Для повноцінного сімейного щастя немає нічого бажанішого, ніж народження дитини.
С.: Звісно, був. Ніколи не наважився б на такий серйозний крок, якби не знав, що саме з цією людиною я хочу засинати і прокидатися протягом життя.


Ну а молодь? Про що вона думає? Ми поговорили з трьома парами. Наймолодша з них – Сашко (16 років) та Нюта (14років).
- Банальне питання – як ви познайомилися?
Н.: Я дивилася в кінотеатрі «Шерлока Холмса», а Сашко сидів у сусідньому кріслі, щось там розказував, бубонив та й взагалі заважав мені дивитись фільм. Я не витримала, нагримала на нього. Так в нас зав’язалася розмова.
С.: Я її одразу примітив, ще коли білети купував. До того ж ще й обоє запізнилися на сеанс. Вона стала на мене кричати за те, що я критикував фільм. Ось так і зав’язалася наша перша розмова.
- Що вам подобається один в одному?
С.: Можу сказати, що я свого майбутнього вже без неї просто не бачу! А найбільше все-таки чарують мене її очі. Такі чарівні, як і вона сама.
Н.: Все якось притягає, все подобається: від стилю і аж до характеру.
- На свято має бути подарунок. Що ви збираєтеся дарувати одне одному?
С.: Альбом з нашими фотографіями, адже моє хобі – фотографія. Ну і, звичайно, романтичний вечір. Як без цього?
Н.: Не хочеться бути банальною, треба щось оригінальне вигадати. Я вже 5 років навчаюся у художній школі і вирішила намалювати карикатуру на нас разом. Нехай милується та поставить в рамочку. Ну і, звичайно, валентинку.

Ось так творчі особистості знаходять один одного, і переплітають власне життя з мистецтвом. Наступна пара – Артур(17 років) і Аліна(18 років). Дівчина старша за хлопця, проте не набагато і це дозволяє їм бути разом, і абсолютно не робить бар’єру.
- У вас серйозні стосунки, чи ви зійшлися на короткий термін, наприклад, місяць?
А.: Ні, у нас серйозно і, сподіваюся, надовго. Можу сказати, що я її обожнюю, не уявляю життя без неї, хотів би бути з нею до кінця своїх днів і навіть після. Я просто її кохаю і мені нічого більше не треба.
Ал.: Я хотіла б провести з ним все життя, тому що він - та людина, на яку можна покластися і за якою я відчуваю себе, як за скелею. Я надійно захищена і від того мені спокійно.
- Артуре, як ти гадаєш: чи дочекалась би Аліна тебе з армії?
А.: Я більше ніж на 100% впевнений, що не зрадила б, адже у нас такі почуття один до одного, що просто неможливо зрадити, у нас просто вир емоцій, почуттів, встановився тісний зв'язок. Взагалі, на мою думку, є два види зради: моральна та фізична. Фізичну ще пробачив би, а от моральну ніколи.
- Аліно, а що скажеш ти з цього приводу?
А.: Не пробачила б і аргументувала б це тим, що якщо кохає, то ніколи не зрадить. Навіть якщо це трапилося напідпитку. Адже мозок все одно працює, нехай загальмовано, але працює, скеровує організм до певних дій, виконання функцій, «отдает отчет»,як кажуть. Людина зраджує свідомо. Якщо так, то тоді я чимось не влаштовую, а інша особа – так. Це пробачити неможливо. Зустрічаєшся зі мною, отже, сприймаєш такою, яка я є.

І ось, нарешті, остання пара – Анатолій (19 років) та Ганна(18 років).
- Розкажіть про своє перше враження після знайомства? Як ви сприйняли один одного?
Г.: Точно не пригадаю, адже це було близько чотирьох років тому. Ми поступали разом вчитися, нова обстановка, нові люди... Важко було скласти окрему думку про когось одного, але стовідсотково пам’ятаю, що це була одна з небагатьох людей, з якою хотілося потоваришувати і познайомитися ближче.
А.: Трохи смішно, але коли я з нею познайомився, я її боявся .Це було 4 роки тому. Я сам не з Хмельницького, а з глибокої провінції, тому боявся всіх міських, «блатних» і модних, а Аня на першому курсі такою спочатку і була. Вже потім, у процесі навчання, ми здружилися і я побачив в ній за "маскою пафосу" доволі приємну людину. Три роки просто товаришували, аж доки не з’явився якийсь зв'язок.
- А як щодо зрад у стосунках?
Г.: Щоб знати, чи пробачиш зраду чи ні, її треба пережити, але я ні в якому разі нікому цього не бажаю, а собі тим більше. Вважаю, що зрада вже вказує на нестачу чогось у стосунках пари. Також це неповага, легковажна поведінка, і взагалі низький вчинок.
А.: Для того, щоб я пробачив зраду, вона має бути: 1) незначна; 2) їй має бути пояснення. Я завжди вислухаю, може, навіть, спокійно. зваживши все і обдумавши, я або не пробачу, або висуну певні умови. В кінці-кінців, У зраді може бути й моя провина, тому до всього потрібно підходити з розумінням. І ще оцим оченятам важко не пробачити.

Отже, чисте, щире, взаємне кохання існує. Ми змогли впевнитися у цьому завдяки людям, що погодилися згаяти трошки свого вільного часу і відповісти на запитання. Бажаємо їм лише розпалювати свій вогонь кохання, а не гасити, підтримувати одне одного у важкі хвилини, поважати, цінувати, прислуховуватися до порад, не діяти один одному на нерви. Взагалі, непотрібно чекати 14 лютого, щоб виразити своє кохання. Значно важливішими є довіра, стабільність і справжні глибокі і щирі почуття, які не залежать від кількості надісланих листівок!


Анна Кромська, Марина Марисюк
 


10260

Также в рубрике:
 
 

 

 

 
Новости Хмельницкого
 
 
© 2008-2017 www.moyagazeta.com
При перепечатке материалов
активная ссылка на сайт объязательна.

Кількість відвідувачів