Рейтинг каталога сайтов Хмельницкого региона
Главная Контакты Карта сайта
Моя газета
 
 

 

 
 

 
Последние статьи
05.09.2015 : Инфракрасная сауна: польза, вред и эффект
28.04.2015 : Как выбрать котел для отопления?!
05.03.2013 : Переможниця «Кращого студента» цінує гумор, інтелект та моральність
28.02.2013 : Подільський парубок або враження від прес-конференції губернатора
18.02.2013 : Журналістика очима людей

Все статьи >>

 
Наша кнопка

код кнопки:
 
 

До 95 – річчя  газети “Прибузька зоря”  Спогади про роботу в редакції “районки”

11.05.2014 22:37 Текст:  Т+   T-  
Мій шлях в журналістику не був випадковим. Ще навчаючись в Новоселицькому сільськогосподарському  технікумі, я, стараннями викладачів української та російської мови і літератури, В. М. Баженова і Б. І. Петровицького був  прилучений до роботи над словом. Я, мабуть, найбільше надокучав їм проханнями оцінити мої вірші і оповідання. Їх вони  терпеливо читали і заохочували мою творчість. Працюючи робітником, я був водночас репортером і редактором  радіогазети. Це також було практичним освоєнням журналістики. Згодом, у 1968 р., закінчив філологічний факультет  Київського університету. Працюючи учителем мови, продовжував друкувати інформації і нариси в газеті «Корчагінець».  Тоді ж закінчив школу журналістики в редакції обласної газети ”Радянське Поділля“. Став робкором.  Першою моєю професійною роботою стала стаття «Дорога в чарівний світ» про організацію Хмельницькими  педагогами студії образотворчого мистецтва і проблему виховання “важких” підлітків. Стаття вийшла об’ємна і я  сумнівався, чи надрукують. На моє здивування її подали повністю. Несподівано мене запросив на розмову С.В. Хмиз. Він  повідомив, – що я зміг би працювати професійно у районній газеті. У той же день я зустрівся із редактором «Прибузької  Зорі» В.Я. Трачуком. Той сказав, що бере мене у штат. В цій газеті я відчув радість творчості, пройшовши справжню  школу журналістики. Набув знань і навичок, яких не дає жоден університет. З першого дня мене «приписали» до  сільськогосподарського відділу. Він складався із трьох чоловік: зав. відділом – В. П. Поповича, літ працівника Йосипа Сови і  мене. Мій безпосередній начальник – Віктор Пилипович – справжній журналіст. Могутньої статури, веселий, дотепний, із  постійно усміхненим обличчям. Подейкували, що він потрапив у нашу газету після конфлікту на попередньому місці  роботи, у Закарпатті, де був редактором обласної газети. Причиною був його прямий характер.  Мене і мого колегу він навчав на власному прикладі. Його стиль роботи був такий. Зранку, о п’ятій – шостій  годині, він із нами, на редакційному мотоциклі з коляскою, виїздив в господарства. Там, за годину – дві отримував  матеріал, повертався додому, снідав і працював над статтею. До полудня повертався і здавав рукопис друкаркам. Виходила  стаття в десять – дванадцять, а іноді – двадцять п’ять сторінок. Часом з поїздки привозив по два матеріали. Зазвичай він  переглядав підготовлені мною нариси, інформації. «по діагоналі», говорив – Годиться! Здавай Ломпу! У той же час, іноді,  моєму колезі – Йосипу здача статті Поповичу ставала важким випробовуванням. Дуже він бував незадоволеним. Вимагав  переписати. Зрештою переписував сам. Якось я запитав Віктора Пилиповича, чому він не вчитується у мої статті. – А для  чого? – здивувався. – У тебе “рука набита”, маєш чіткий стиль. Ти, у вільну хвилину, допомагай Йосипу… Що я й робив...  Для нас, молодих, Попович був найвищим авторитетом.. – Пам’ятайте, хлопці, – напучував, – ваша норма не менше  двохсот рядків у день. Хто цього не може – не журналіст!. У папці відділу завжди повинен бути запас на два – три номери!...  І ми старались…  А відповідальний секретар редакції Ісак Маркович Ломп виховував інакше. – Іди сюди, закликав він мене в  перший день роботи. – Що отут написано? – Показав в моєму рукописі підкреслене червоним олівцем одне місце. – Читай  вголос! Я прочитав і почервонів. Так було соромно за пропущене слово. – От бачиш, – всміхнувся він задоволено. Сам  поправив мій промах і, закінчуючи розмову, сказав: – Ну, як ти не бачиш своєї помилки і несеш це мені – полковнику,  редактору дивізійної газети?! Я не ображався. Знав – він невиправний романтик, весь зміст життя якого – у творчості, у  служінні Газеті. Так навчив вичитувати тексти доскіпливіше. Після цього В.Я. Трачук ставив мене черговим по номеру.  Доводилось половину ночі виловлювати помилки на всіх сторінках. Пізніше, коли вже працював на інших роботах, і,  пам’ятаючи, що я творча людина, хоч як було мало часу, все ж продовжував писати оповідання, а після їх появи в газетах  розшукував Марковича і  показував йому надруковане. Іноді схвалював… Заступником редактора був В. П. Шевчук. Його поважали за літературний талант. Наші журналісти – універсали  тяжіли до офіційних матеріалів. А Шевчук був ліриком. Він приховував це. Проте всі в редакції знали, що він пише ніжні,  ліричні поезії. А от почуття гумору не приховував.  Наш редактор В. Я. Трачук був особливою людиною. Його авторитет, як принципового керівника колективу, був  беззастережним. З діда-прадіда –сільський інтелігент. Він вражав всіх своєю витонченістю, високою культурою, щирістю і  якоюсь виключною уважністю до людей, їх потреб, турбот і бід. Високим був і його авторитет, як журналіста. Планерки  проводив рідко – раз на місяць. Але вражав нас гостротою і точністю аналізу публікацій всіх відділів. «Сільський» відділ,  зазвичай, оцінювався позитивно. Відзначались аналітичні статті Поповича, Йосипа, рідко – мої нариси, чи молодіжна  сторінка «Веселка». Весь редакторський гнів спрямовувався на відділи партійного життя і листів. У нас проходив практику  А. Я. Трачук – брат редактора. Трачук-молодший, у той час, завершував навчання у Львівському держуніверситеті. Ми з  Йосипом приятелювали з ним. Дописи його брали у друк охоче. Але він проводив більше часу із організатором  радіопередач Іваном Рибаком. Як виявилось недарма. Після навчання він продовжував спеціалізуватись, як  радіожурналіст, на роботі в обласному радіо, згодом в телерадіокомітеті. Тут він, згодом, став головним редактором.  На обласних нарадах про «Прибузьку зорю» завжди говорили, як про кращу. Верховна Рада України відзначила  труд колективу Почесною грамотою і медаллю. Журналісти «районки» не просто віддзеркалювали події, а й брали у них  безпосередню участь. Вони ставили і допомагали людям вирішувати конкретні господарські, побутові, моральні питання.  Часто доводилось відстоювати добре ім’я чесних трударів. Хоча за це сварили. Особливо діставалось заввідділом, В.П.  Поповичу. Але він стояв на своєму. Редакція мала великий авторський актив. Майже в кожному із 40 колгоспів, на  промислових підприємствах і в організаціях були наші громадські дописувачі. Траплялись серед них і такі, як Григорій  Храпач – член Національної Спілки письменників. Найдорожче те, що ми всі відчували, що нашу газету люблять, нас  підтримують прості трудівники села. Це додавало сил і наснаги в роботі. Спостерігаючи за тим, як ведеться газета сьогодні,  я мушу визнати, що нині умови роботи моїх побратимів-репортерів набагато суворіші. І все ж і в цих, обставинах, редакція  газети продовжує кращі традиції нашої «районки» 60 – 70 - их років.     098 – 55 – 94 – 289    Кузіна Борис Станіславович Народився у жовтні 1938 р. Навчався в  Новоселицькому сільгосптехнікумі  Староконстантинівського району Хмельниччини, в  Київському державному університеті  ім. Т.Г. Шевченка.  Дослідник історії споживчої кооперації Поділля.  Був організатором 15 науково-практичних конференцій.  Видав понад 200 проблемних статей, методичних  розробок, рецензій з історії України, 25 історичних  нарисів, 27 оповідань, дві повісті. Написав і поставив дві  п’єси для студентських театрів. Нагороджений золотою  медаллю Виставки народного господарства України за  вклад у справу виховання молоді, ін. нагородами.  Викладає логіку, економічну історію, всесвітню історію,  Всесвітню історію образотворчого мистецтва в  Хмельницькому інституті соціальних технологій.  Кандидат історичних наук, доцент. 
Опубликовано : 11.05.2014 22:37   на главную




Также в рубрике:
А что думаешь ты? Комментируй

Ваше имя :
Заголовок :
 Обновить изображение
Потверждающий код :

 
 

 

 
 
© 2008-2018 www.moyagazeta.com
При перепечатке материалов
активная ссылка на сайт объязательна.

Кількість відвідувачів