Рейтинг каталога сайтов Хмельницкого региона
Главная Контакты Карта сайта
Моя газета
 
 

 

 
 

 
Последние статьи
05.09.2015 : Инфракрасная сауна: польза, вред и эффект
28.04.2015 : Как выбрать котел для отопления?!
05.03.2013 : Переможниця «Кращого студента» цінує гумор, інтелект та моральність
28.02.2013 : Подільський парубок або враження від прес-конференції губернатора
18.02.2013 : Журналістика очима людей

Все статьи >>

 
Наша кнопка

код кнопки:
 
 

Любов і трагедія в океані. (оповідання)

21.08.2014 11:34 Текст:  Т+   T-  

 Тепла тропічна ніч раптово опустилась над Індійським океаном. На чорному оксамиті неба діамантовими розсипами сяяли і перемигувалися зірки. Незвично крупний повний місяць поволі випливав із океану і бив прямим променем, мов величезний прожектор. Ось він визолотив мерехтливу доріжку по хвилях від самого горизонту аж до пасажирського судна. Корабельне радіо вимкнене, чутно як рівномірно і приглушено гуркочуть двигуни. Нічна палуба виглядає безлюдною. Ось тільки на полуюті, на шлюпці

 сидить, міцно обнявшись, юна парочка. Вахтені звикли до неї, не звертають увагу. Тропічний теплий вітер часом доносить до них звуки поцілунків і слова тихої розмови.

* Чому ти не прийшов учора?

* Поставили на нічну вахту за другого помічника. Він – захворів, от і довелось мені.

* Так ти був на містку? Шкода, що я не знала.

* Ти все одно не змогла би підійти. Я ж був не один. Разом зі мною – стерновий і вахтений.

* А я би присіла за трубою, так, щоб вони мене не побачили. І ти би відчув, що я поруч. Ой – йой – йой! Як же мені набридла ця подорож. Хоч би швидше додому. А тобі?

* А мені рейс подобається. Та все одно, знаєш, хочеться, щоб він швидше закінчився.

* І що ж потім?

* Скільки разів вже говорив. Потім – звіт про практику, державні іспити, випуск. За ним – наше весілля.

* І ти знову підеш у рейс на півроку… * * *

Зранку широчинь океану засяяла –засміялась під сонцем, синіючи на всі боки до далекої облямівки гігантської, кольору ніжного перламутру на сході, небесної чаші. Сонце швидко піднімалось вгору. Склянки тонко віддзвонили післяполуденну вахту. Непомітно минули ще дві години. Білосніжний круїзний теплохід “Тарас Шевченко“ повертався з Бомбею до Одеси.

– Михайле Михайловичу, - Ви закінчили зчислення (визначення місцезнаходження судна у морі)? - Літній капітан до всіх на судні, у тому числі й до зовсім юних, звертався тільки на “Ви”.

– Ще вчора, Андрію Максимовичу. Тільки воно у мене в каюті, – засоромлено переводячи погляд з миловидної юної пасажирки, яка стояла внизу на палубі, на командира, відповів практикант одеської «мореходки» Михайло Тарасенко. Він був по юнацькому високий і худорлявий із таким ніжним рум’янцем на обох щоках, що всі в команді назвали його не інакше, як “Мишанька”.

– Принести зчислення?

–Принесіть!

Практикант прогуркотів черевиками з капітанського містка по східцях вниз і помчав до себе. При цьому раптом згадав, що відправляючись на вахту, захлопнув двері каюти, залишивши у ній ключа. Але таке траплялось із ним не раз, тому він не дуже переймався. Ілюмінатор же він, на всяк випадок, не зачинив. Звертатись до боцмана за ключем не хотілось. Тим більше, що ілюмінатор каюти розташовувався менше як за півметра від поверхні палуби, неподалік корми. В екстрених випадках юнак просто заповзав згори у свою каюту без усяких пригод. (Як же автору боляче писати про наслідки твоїх швидких і небезпечних рішень, о, Безрозсудна Юносте…).

Час був пообідній. На кормовій палубі стояли туристи, спостерігаючи, як корабельний кок разом із помічником висипають із баків принесені з камбузу консервні банки, кістки, пляшки, яєчну шкаралупу, картопляне лушпиння й інші кухонні відходи у море. Це видовище приваблювало пасажирів тому, що їм було добре видно, як ці рештки блискавично хапають акули, які вже з годину мчали, не відстаючи від корабля. Кожна з рибин, для цього переверталася у воді догори животом і жадібно ковтала усе, що сипалося зверху, часом аж підкидаючись у повітря. Відчуваючи на собі погляди численних глядачів, повари не поспішали.

Ніхто із присутніх не звернув особливої уваги на молодого худорлявого моряка, який, лігши праворуч від юрби, прямо на палубу, заповз під поручні і щось робив за бортом. Тільки коли він, на очах зівак, зірвавшись, полетів прямо униз, у воду, поруч із стадом чудовиськ, всі остовпіли. Молода дівчина у білому платті, яка прибігла і, розштовхавши всіх, міцно вчепилась у металеві поручні на кормі, раптово зойкнула і, непритомна, впала на палубу. Мить – голова і плече юнака опинилися в пащі великої акули. Секунда – і вся морська вода тут забарвилась кров’ю. Наступної хвилини одна із мчащих поруч із першою рибин, учепилась за залишки ще живого трепетного тіла. Акулячий клубок поволі відставав від судна, на якому вже зупинили двигуни. Поки спускали шлюпку, моряки, всі пасажири, які висипали на палубу, із жахом спостерігали, як крутяться і б’ються у воді морські хижаки, видираючи один в одного криваві шматки несподіваної здобичі.

…Теплохід поволі віддалявся від місця трагедії. Нещасну дівчину матроси віднесли вниз, до лікаря. Засмучені люди печально розбрелись. Океан нікому уже не здавався таким веселим і сяючим, як раніше. Палуба спустіла. Ніби й сонце у небі примеркло. І довго ще летіла за кораблем і жалібно скиглила білосніжна одинока чайка, як неприкаяна душа загиблого юнака. Борис Кузіна.

Опубликовано : 21.08.2014 11:34   на главную




Также в рубрике:
А что думаешь ты? Комментируй

Ваше имя :
Заголовок :
 Обновить изображение
Потверждающий код :

 
 

 

 
 
© 2008-2018 www.moyagazeta.com
При перепечатке материалов
активная ссылка на сайт объязательна.

Кількість відвідувачів