Рейтинг каталога сайтов Хмельницкого региона
Главная Контакты Карта сайта
Моя газета
 
 

 

 
 

 
 
 
Последние статьи
05.09.2015 : Инфракрасная сауна: польза, вред и эффект
28.04.2015 : Как выбрать котел для отопления?!
05.03.2013 : Переможниця «Кращого студента» цінує гумор, інтелект та моральність
28.02.2013 : Подільський парубок або враження від прес-конференції губернатора
18.02.2013 : Журналістика очима людей

Все статьи >>

 
Наша кнопка

код кнопки:
 
 

Ювілейна весна Антоніни Кирпи

28.05.2015 10:55 Текст:  Т+   T-  

 Хмельницька міська поліклініка №2 – відносно новий потужний лікувальний заклад в обласному центрі. Один із його найвідповідальніших підрозділів – хірургічне відділення. Його очолює Антоніна Петрівна Кирпа. Вона мудрий організатор і керівник, досвідчений спеціаліст, чуйна уважна людина. 

Народилася Антоніна Петрівна 30 травня 1955 року в с. Немиренці Городоцького району на Хмельниччині. У важкі повоєнні роки крім Антоніни в сім’ї було ще четверо дітей. Бачачи, як важко цій родині зводити кінці з кінцями, сестра матері Ганна Микитівна впросила родичів, відпустити Антоніну. щоб жила у неї, в сусідньому селі Дахнівка. Ласкавою і лагідною до дитини була Ганна Микитівна.

Отже скоро Тоня почала називати її мамою. Так кличе й по сьогодні. І шанує, приїздить до неї, як до рідної. Коли дівчинка виросла, закінчила з похвальною грамотою семирічку, то поступила в Чемеровецьке медичне училище на спеціальність медсестра – акушерка. Навчалась старанно, тому науки давались легко.

Після випуску поїхала за направленням працювати операційною сестрою в Царичанську районну лікарню, Дніпропетровської області. З обов’язками такого медика можна порівняти хіба що відповідальні обов’язки хірурга-асистента, вірного помічника операційника. Найславетніші хірурги України люблять повторювати, що, здебільшого, хороша робота операційної сестри визначає успіх операції і, часом, - спасіння хворого. Фізична і нервова напруга їх еквівалентна тільки працівникам найнебезпечніших професій.

Та навіть в цих непростих умовах Антоніна Петрівна знаходила час для поліпшення своєї кваліфікації, накопичення нових медичних знань. Виписувала і перечитувала всю спеціальну літературу по фаху. Адже мама – Ганна Микитівна постійно наставляла Тонічку: «Вчись, дитино, у людей та з книжної науки. Від цього матимеш велику користь».

Одинадцять років нелегкої праці в таких умовах. За цей час набула репутацію прекрасного фахівця, авторитету гарного спеціаліста. По сьогодні пам’ятають в Царичанці медсестру, яка зналась на лікування хвороб не менше, ніж сивочолі, досвідчені лікарі. Іще була співчутлива, прагнула допомогти всім, хто би коли до неї не звертався.

А саму її це не вдовольняло. Прагнення до самовдосконалення привело на навчання у Луганському медичному інституті. У стінах інституту, попередні набуті нею фахові знання і досвід, лідерські і організаторські якості вигідно вирізняли цю студентку від загалу тих, хто потрапив в інститут прямо з шкільної парти. Це було гідно оцінено. Антоніну обирають старостою академ.групи, а згодом потоку. А якою ж вродливою була студентка. Легка вдача, краса і вимогливість притягували і насторожували юнацьке оточення. Багатьох юнаків запалювала любов до студентки. Але ж – староста. Студентський начальник. Як підійти, зав'яз ати розмову, освідчитись?

І все ж знайшовся студент – відчайдух. Це був старшокурсник, який відважився і освідчитись, і запропонувати свою руку і серце. Хлопець був з іншого інституту. Красень інженер – механізатор. Оточив увагою, догоджав, добивався, як міг. Врешті молоді побрались. Тоня тоді теж була на 5-му курсі. Після народження дочки Світлани, виявилось, що красень не здатний долати труднощі сімейного життя. Довелось розлучитися.

І ось інститут позаду. Антоніну Петрівну, як випускницю-відмінницю, рекомендують на нову посаду. Вона почала працювати хірургом новоствореної міської поліклініки №2. Хоча мала за плечима досвід практичного хірурга і солідний стаж, а все ж придивлялась як працюють старші колеги і не тільки у своєму закладі. Розпитувала , занотовувала поради. Сьогодні з вдячністю згадує про ті золоті крупинки досвіду, яким щедро ділились з молодим лікарем Ю.М. Оліпер, Ф.П. Міщенко, А.І. Суходоля. Та й заняття факультету удосконалення кваліфікації при обласній лікарні дали чимало цінної фахової інформації.

У 2006 році А.П. Кирпу призначили на посаду завідувача хірургічним відділенням поліклініки №2. Колектив – кілька десятків осіб. У кожного свої проблеми, турботи. У більшості колег – хороший досвід, достатні фахові знання. І треба зробити, щоб всі щодня думали не лише про себе і свої особисті проблеми, а переймались турботами всього відділення, поліклініки, міста, всієї України. Саме на це поклала чимало зусиль.

Всі, кому доводиться стикатись з справами колективу, зазвичай чують що нині хірургічне – одне із передових відділень поліклініки. Відвідувачі відзначають чітку роботу здруженої команди професіоналів-однодумців. За рік тут обслуговують кілька тисяч пацієнтів. Приємно вражають чіткий розклад роботи. Порядок, чистота. Щотижня в операційні дні відбуваються оперативні втручання. Всім колективом сприймаються успіхи і несподіванки життя. В роботі все трапляється. Часом радісні події чергуються із неприємними сюрпризами, складнощами. Про це йде відверта принципова розмова на фахових зборах, нарадах, консиліумах.

Члени колективу знають – керівник відділення, попри всю чуйність і душевну доброту, людина вимоглива. Не пропустить жодного прояву недисциплінованості в роботі кого б то не було: санітарки, лікаря, ординатора чи медсестри. Особливо не терпить вона проявів неуваги чи зверхності до пацієнта. Знають також, що корисна ініціатива, прагнення запобігти лиху, допомогти страждаючим людям будуть помічені і схвалені Антоніною Петрівною.

Великий обсяг роботи з колективом, важкі години за операційним столом, адміністративно-господарські турботи. Часом дивуються, як на все це знаходить час зав. відділенням. А ще ж клопоти із навчанням нових працівників. Із усим цим дозволяє впоратись вольовий характер, великий життєвий досвід, чітка самоорганізація, заведений порядок в роботі.

Ми відвели стільки місця повсякденним справам Антоніни Петрівни Кирпи, щоб підкреслити, яке важливе місце в її житті займає улюблена робота. У неї вона вкладає весь свій час, кожен порух власної душі. Проте без сім’ї, повсякчасних турбот про матір, дітей і онуків, уявивши сучасну жінку неможливо. Антоніна Петрівна щаслива жінка – матір. Живе, оточена любов’ю і увагою великої сім’ї. Тим більше, що знає – молодші члени родини не відгороджуються своїми справами від неї. Їм відомо, як ставляться до неї колеги, друзі, пацієнти і це накладає на їх вчинки відбиток добрих справ мами і бабусі.

Ні, не випадково, дочка Світлана закінчила медінститут, стала висококласним лікарем. І чоловік її також лікар, кандидат медичних наук. Уже і онучка Вікторія, що вступає у пору першої зрілості, все частіше заводить розмову, про свою мрію – стати лікарем. Тому що перед очима – приклад життя першого лікаря великої родини. А за плечима цього лікаря стільки вдячних людей, стільки виправлених доль і врятованих життів
Антоніна Петрівна багата бабуся. Підростають двоє онучок Вікторія і Валерія, щей онучок Ярославчик. Коли всі разом збираються у Ганни Микитівни – другої матері нашої героїні, стільки радості, бадьорості світиться в очах. Повним, насиченим життям живе лікар Антоніна Петрівна Кирпа. Нелегкими були її дороги до визнання. Але вона заслужила щастя, ставши творцем своєї долі.

З роси і води Вам, лікарю, звертаються у день ювілею тисячі вдячних жителів обласного центру, інших містечок і сіл Хмельниччини. Хай, Господь благословляє Вас і Ваші діла! Хай оминають Ваші пороги лиха і біди! Хай кожен новий день проносить Вам радість і щастя.

Борис Кузіна
 

Опубликовано : 28.05.2015 10:55   на главную




Также в рубрике:
А что думаешь ты? Комментируй

Ваше имя :
Заголовок :
 Обновить изображение
Потверждающий код :

 
 

 

 
 
© 2008-2017 www.moyagazeta.com
При перепечатке материалов
активная ссылка на сайт объязательна.

Кількість відвідувачів