Рейтинг каталога сайтов Хмельницкого региона
Главная Контакты Карта сайта
Моя газета Авторские подарки
 
 

 

 
Домработница, няня (Москва): агентство Счастливый малыш. Няни, агентство няни .
babycare.pro
 

Таємниця числа 282, або чи варто йти до школи?

05.09.2008 15:25 Текст:  Т+   T-  

Автор: Моя Газета+

Минулого вівторка, в звичайнісінький собі робочий ранок, до автора даного матеріалу надійшла інформація про «страйк маршруточників» на центральній площі міста. Підходжу на місце події - так і є - вздовж площі, «ховаючись» за спинами густої шеренги людей, довільно вишикувалися 19 мікроавтобусів. Але ніякого галасу, ніяких плакатів... «Ні, так мирно на нашу владу не подіяти» - підозрюю я себе в помилці...

Авжеж! Це не водії, це... вчителі! Усміхнені і веселі, вони аж ніяк не бастують, а навпаки - публічно дякують владі! Оце так новина! А автобуси тут до чого? Виявляється, що за них і дякують - це «подарунок» школам до першого вересня.  
Віктор Орестович, «видний» начальник з Городоцької адміністрації, «розставляє все по своїм місцям»: «Обласна держадміністрація закупила для всіх 20-ти районів автобуси моделі «Газель». Це тому, - каже пан Віктор, - що в дію вступила державна програма «Шкільний автобус» і тепер діток, які живуть далі ніж за 3 кілометра від школи, будуть туди підвозити».
    Вступ
Молоде покоління памґятає розповіді своїх стареньких вчителів про те, як тим, у свій час, доводилося годинами, по 8 кілометрів, пішки йти до школи... То було в післявоєнні роки... Для сучасної людини, особливо для мешканця міста, незвично чути про те, що й досі існують подібні прецеденти щоденного дитячого «паломництва».
Фото і відеокамери ЗМІ увіковічнили картину єднання білобоких автобусів та святково вбраних освітян. Далі звучить сигнал до зміни дислокації заходу. Поки Віктор Орестович закінчив останню фразу, площа спорожніла - всі рушили до Філармонії. Вчителі, вихователі, викладачі, директори, журналісти... «Ми зібрали людей, щоб зал заповнити...» - каже заступник начальника обласного управління Наталія Жолобок. - «...це така традиція. Будемо говорити про перспективи в освіті на майбутній навчальний рік і підбивати підсумки року попереднього. Все, як завжди».
   Твір на задану тему
Першим взяв мікрофон Микола Вавринчук, заступник голови хмельницької облдержадміністрації. Його виступ непомітно перетік у промови високопосадовців: пана Хавронюка і пана Вознюка (начальника управління освіти і науки). Девґять з десяти приведених нижче цитат належать Миколі Пророковичу, а інші доповідачі, крім особливо яскравого «авторського», просто своїми словами поверталися до вступу. Враження склалось наступне: хтось підготував одну велику промову, її «розбили» на декілька частин, доповідачі розібрали собі по фрагменту і відтворили по папірцю, доповнюючи якимись прикладами. Розділяти в даному випадку - значить втрачати суть.
  Економіка
Доповідач почав з того, що, на його думку, найбільше цікавить сучасного вчителя: «Добрі новини: якщо на 2005 рік зарплата становила 712 гривень, то в 2008-му ця цифра дорівнює 1410 гривень! От такі здобутки! В два рази підняли - є чим пишатися!»
Будемо реалістами - гривня ніколи не була стабільною і з року в рік втрачала свою вартість. Треба дуже знахабніти, щоб демонструвати динаміку росту достатку робітника, посилаючись на кількість наявних у нього грошових одиниць, не беручи до уваги їх реальну вартість. В часи перебудови моя вже покійна сусідка, колишній педагог, отримувала 6 МІЛЬЙОНІВ купонів пенсії, чи біля того. Мільйонерка їла лише хліб, картоплю, яблука і голубів, яких ловила перед домом.     
   Урок географії
«Радикальний інтелектуальний поворот...» - звучить зі сцени моторошне словосполучення. І, як виявляється, «повертатися інтелектом» будемо «в сторону Європи». Це особливо інтелектуальна місцевість на глобусі, яка вкрита наділеними розумом горами та лісами? Чи цим висловлюванням ми ганебно визнали себе не такими розумними, як європейці? Далі чуємо таке цьому підтвердження: «Указом Президента про загальнонаціональний пріоритет освіти... маємо піднімати її з 67 місця до рівня Європи». Радянська Україна впевнено тримала перші місця за багатьма науковими дисциплінами, тепер ми перші хіба що серед племен, в яких ще не виникла писемність. Що ж ми досі робили не так, виконуючи директиви Європи, і чому саме в той час так швидко «скотилися» аж на 67-ме місце?
Для посилення ефекту від слів, доповідач навіть змінює тон голосу так, ніби читає приговор: «У селі Копачівка до першого класу пішло 3 учні! І так майже по всіх селах, ми не можемо набрати жодного першого класу! А ще виникли наступні проблеми...»  
  Проста арифметика
«...а саме: по області 281 школа перевищила заплановані витрати в цілому на 16 млн. гривень. Утримувати заклади економічно недоцільно, та й рівень знань в них все одно «ніякий»... їх випускники не пройдуть незалежне тестування. Програма «Шкільний автобус» дає нам можливість виходу з ситуації, яка склалась. Тепер ми будемо підвозити дітей з віддалених сіл на навчання, наприклад, до районного центру, і відвозити назад після уроків. Таким чином є можливість закрити маленькі школи. І, уявіть собі, ми економимо 16 мільйонів, а на ці гроші можна побудувати ще одну школу...»
Я б дав цій новій школі №282, для того, щоб увіковічнити кількість шкіл-жертв, які полягли «під пером» реформ заради неї одної. 16 мільйонів економ-гривень ділимо на кількість «списаних» шкіл(281). Виходить по 57 тисяч гривень на школу. А тепер цю суму розділимо на мінімальну кількість учнів у школі, якщо кожного класу по одному (250 чоловік). На одну дитину доведеться витратити 228 державних гривень. Цивілізована Європа дає стільки одному «нелегалу» за один робочий день. А от у нас навпаки - юний громадянин - це «державний пріоритет» - гроші мають йти в казну, а не з неї - школи закриваються. Давайте складемо: ціна автобусів, техобслуговування, мастила, гума, запчастини, зарплата для водіїв, паливо, яке постійно дорожчає... це також не безкоштовно.
  Вправа на розвиток творчої уяви
«Таким чином, виникла ідея створення шкільних округів. Така практика називається адміністративне реформування. По всьому світі діти йдуть до великої школи. В Америці, наприклад». Тепер ми будемо рівнятися на «весь світ». Зараз в Америці, що експортує нам демократичні реформи, великий відсоток дітей закінчує школу, читаючи «по складах»... А ще цікаво - на кого у створенні «округів» рівнялися Сполучені Штати?  
Якщо в сільських школах взагалі не набираються перші класи - це розглядається не як масштабна демографічна катастрофа, а звичайна собі поточна проблема, що вирішується за допомогою автобуса. За такою логікою, краще всього було б взагалі переселити дітей до райцентру. Батьки - на заробітках за кордоном, діти «кинулися» до міста. На селах залишаються бабусі. З часом села пустіють... Доповідач на сцені ніби вгадує хід моїх думок, у нього виривається: «Села вимерли, можна приїхати і купити за безцінь усе село!!!» и продовжує: «Наразі 98,6 відсотків учнів підвозимо». Після цього доповідь впирається в тезу: «Дуже радує, що у 2007-2008 роках загальна чисельність дітей по області зросла...» Автор матеріалу запитує: «Хіба це не означає, що новонароджених потрібно буде починати вчити у 2015 році?» А школи «завбачливо» розібрані, чи перетворені в склади у 2008-му... Що, держава знищує саму можливість демографічного підґйому, «ріже» власні перспективи? А далі, тоном, ніби мова йде про міграцію пташок, із динаміків лунає: «На даний момент до школи пішло на 3000 учнів менше (на 26500 - по області), тобто на 17% їх загальної кількості...» Для політика, який не дбає про завтрашній день, це рятівні цифри.
  Валеологія
Без особливої підготовки в зал кидають інформаційну бомбу: «Дітей із вадами психіки і розладами органів чуття, а також недорозвинених дітей у 2007-2008 роках побільшало на 38 відсотків. У школах заклопотано шукають кошти для полегшення їх адаптації. Розроблюються нові форми навчання, купуються спеціальні парти, спеціальні туалети...»
Потім оратор довго говорить про десять грудних дітей, які разом із матерями «споживають бюджетні кошти» в спеціальному закладі Чорного Острова, і одразу: «Обовґязково в цьому році в школах розповідаємо дітям про секс і наркоманію».
Якщо спеціальний вчитель-волонтер роками раз за разом застерігає дітей від цих речей, то він, навпаки, ФІКСУЄ увагу дитини на цій забороненій сфері життя. Через деякий час ми актуалізуємо це питання у їх свідомості. До речі, наразі в Україні майже повністю відсутня організація дозвілля серед учнів. Тому вони після занять часто йдуть не до гуртків, а на вулицю і мають собі сім-вісім вільних годин для розваг. А ще у них виникає цікаве невирішене запитання: «Чому ж тоді, якщо все так погано, наркоман таки вживае наркотики?»
  Історія України
Памґятаєте, колись у школі були тематичні «тиждень фізики», «тиждень математики»... На екрані, встановленому біля сцени, читаємо обовґязкові шкільні заходи: «Тиждень добра», «10 днів інформування дітей про Євросоюз», «Куточок Голодомору»...
«До останнього питання не може бути ніякого халатного відношення - хліба і свічки в куточку недостатньо, потрібен серйозніший підхід!!!» Отже, ми повертаємося на 80 років назад, і робимо це так посилено, ніби сучасних проблем у нас немає. Панове посадовці, всі ці епохи давно пройшли і в такий складний для України період за проблемами далеко ходити не треба - просто озирніться навколо себе. Доповідач звертається до 700 педагогів зі словами: «95-ий квартал» по телевізору не залишає живого місця на Президенті і на премґєр-міністрі! А це не 37-ий рік! І ми теж маємо свободу слова! І ми їм відповімо - а Голодомор вы  памґятаєте!?!»
Українська памґять діє лише в стратегічних межах і напрямках? Чому ми не памґятаємо західної, істинно-європейської польської чи литовської, панщини? Чого братися за окремий клаптик історії - давайте відновимо скорботу за полеглими від рук північних варварів... Також пропоную зробити освітній тиждень під назвою «Юний кіммерієць», чи «Молодий трипілець».
   Бібліотека
Чуємо: «В бібліотеку, що буде йти разом зі шкільною ( шкільна і сільська бібліотеки «спарюються» в одну - авт.), іноземці готові ставити по 4 компґютери...» Закономірно постає питання - чому ж вони (американці) не готові їх ставити в звичайну шкільну чи міську бібліотеки? Але слухачам приводять нищівний аргумент: «Все одно в міську бібліотеку не ходять! І в школах читанням зацікавити нікого не вийшло. Будемо обґєднувати - так хоч когось можна буде там застати...»
Чи мені не почулося -  влада буде підвищувати відвідуваність бібліотек за рахунок скорочення їх кількості! Навіщо довго думати, популяризовувати читання, влаштовувати в  бібліотеках зустрічі з поетами і письменниками, нехай навіть місцевого рівня... В умовах ринкової держави все значно простіше - закриємо міську читальню, і залишимо шкільні - пропозиція книжок падає, попит має зрости сам-собою...
   Політологія і соціологія
«Ще одна проблема - падають стандарти надання освіти в ЗОШ». Для освітян це не проблема - на базі цих самих шкіл ми «відкриємо» 73 ліцея, коллегіума та гімназії! Так звучить значно краще. Хоча таке «задоволення» часто доступно для людей, які мають достаток вище середнього. Але вчитися треба не деінде: професійно-технічні училища ми перейменовуємо в інститути та коледжі, а їх викладачам присвоюємо наукові ступені. Ваш покірний слуга перейменовував би вчительські колективи поіменно - для більш глибинного обновлення закладів.
  Народна мудрість
Озвучена доповідачем особиста (і, вочевидь, зразкова) характеристика «незалежного оцінювання знань»: «Іде змагання, боротьба з компґютером. Так воно й повинно бути. Вчителю може не подобатися зачіска, а компґютеру - тільки пиши...» А вчити молодих людей будуть теж компґютери? А екзаменаційний механізм зможе вгледіти генія, якщо той забуде якусь дату?  «Компґютер не бачить, хто перед ним сидить, йому все одно!» - наголошує «оратор».
Деякі з цитат виступавших в той день, взагалі не потребують коментарів:
«Геройський вчинок вчителів, які в наш час виховали одну(!) дитину, дівчинку, що отримала 199 балів на тестуванні...». Або така: «Питання про котельні... "Облпаливо" працює на повну потужність, твердого палива більше, ніж потрібно. Чому деякі підприємці аж у кінці січня десь шукають і привозять його до школ? Навіщо вмикати котли під кінець опалювального сезону, коли їх вже треба вимикати...»
   Висновок
Владні структури України, не шкодуючи ніяких сил, намагаються перейняти сучасні практики ведення справ і моделі розвитку країн Європи і Америки. У сфері економіки таке клонування вимагає від нас наявності розвинутого базису, нового рівня суспільних відношень, ті ін. Але «паровоз», що їде на захід, дозволено тільки розганяти, тому пильне око «машиніста» зупинилося на сфері освіти, де, як виявляється, можна обійтися дешевше, проголосивши левову частку наявних ресурсів зайвими...
Рішення приймаються оптом, зміни вводять без репетицій. Така собі шокова терапія. Так от - на «заході» освіта вже давно перетворилася в бізнес: придбання цінних знань елітою і здобуття безкоштовної «чорної» професії біднотою. Отримуємо таку«науку»?
Може все ж таки краще шукати «вогник далеко в степу», ніж «скакати» на перший-ліпший засіб пересування? Памґятаєте?

 

 


Опубликовано : 05.09.2008 15:25   на главную




Также в рубрике:

 

 
Загрузка...
 
 
© 2008-2018 www.moyagazeta.com
При перепечатке материалов
активная ссылка на сайт объязательна.

Кількість відвідувачів