Рейтинг каталога сайтов Хмельницкого региона
Главная Контакты Карта сайта
Моя газета Авторские подарки

 
Сергій присяжний Мотор'Ролла

Сергій Присяжний: «Я патріот своєї землі, але не патріот своєї держави!»

18.10.2011 13:48 Текст:  Т+   T-  

У нашій віртуальній студії сьогодні незвичний гість. Звуть його Сергій Присяжний, але пересічна більшість українців знає його як Сєню, лідера відомої музичної групи «Мотор'ролла».

Відео: Юлія Луніна

Монтаж Олександр Сівець.

Всі кліпи гурту "Мотор'Ролла" можна переглянути на каналі YouTube

Без сумніву, розмова із цією неординарною людиною зацікавить багатьох наших читачів, тим більше що наша розмова піде не лише про музику… Отже, знайомтеся – Сергій «Сєня» Присяжний!
С.П.: Доброго здоров’ячка всім! Мене звуть Сергій Присяжний, я вже 17 років граю та співаю у групі «Мотор'ролла», а останнім часом ще й займаю посаду директора творчого виробничого об’єднання хмельницького радіоканалу «Поділля-Центр».
Кор.: Сергію, скажи, а чому ти Сєня?
С.П.:
Правду кажучи, не пам’ятаю того самого «визначного моменту», з чого це все почалося, але моя мама говорить, що, починаючи десь з 2-х років, вона мене «уменьшительно-ласкательно » називала Сєнєчкою. Десь за пару років всі мої друзі також називали мене Сєнєю і, думаю, на сьогоднішній день є чимало людей, які навіть і не знають, яке ім’я в мене написано на першій сторінці паспорту.
Кор.: З ім’ям, здається, розібралися. А співати ти теж почав у два роки?
С.П.:
Можна сказати, що заспівав я у той самий час, коли почав розмовляти. За це треба подякувати моїм батькам, бо у нашій родині було заведено так: ввечері батько брав баян і ми співали пісні, що на той час були «актуальними».
Кор.: І що ж це були за пісні?
С.П.:
Нажаль, стовідсотково я не можу згадати (адже стільки часу пройшло), але чітко пам’ятаю, що це були пісні, які наприкінці 70-х років транслювалися по телевізору. Тепер їх називають шлягерами, а тоді казали простіше – популярні. До того ж, не дитячі, а дорослі. Можливо, не запам’ятав ще й тому, бо не було асоціації їхніх слів з якимись подіями у житті.
Кор.: Ну а як твій виконавчий шлях розвивався надалі? Ти вчився у музичній школі?
С.П.
: А ось і ні! Свого часу я запитував у мами, чому мене не віддали до музичної школи, а вона відповіла: «Ти був настільки некерований, що ми побоялися тебе кудись віддавати, бо обов’язково зробив би «терор у хаті!». Саме тому якоїсь спеціальної музичної освіти у мене немає. Але музика все одно мене знайшла. Тоді наша родина мешкала у Ізяславі (до речі, саме там я й народився), де батько служив в армії. Після школи я постійно ходив до нього у частину займатися рукопашним боєм. Одного дня я повертався із спортзалу, проходив мимо клубу і побачив, що там грає солдатський ансамбль. Мені настільки сподобалося, як це виглядає з боку, що, власне, було все одно, що брати в руки: барабанні палички чи гітару. Головне – займатися музикою, навчитися грати на якомусь інструменті. Вистачило буквально 5-6 уроків з одним гітаристом, який показав, як брати акорди. Після чого я просто вмикав телевізор, слухав, які пісні там виконують, і без нот, на слух, підбирав їх. Саме так я й навчився грати на гітарі, паралельно тренуючись ще й на ударних. Саме тому на сьогоднішній день я в змозі самостійно зробити аранжування.
Кор.: Але які інструменти тобі більш близькі – струнні чи ударні? Яка музика ближче до твоєї енергетики, твого світосприйняття?
С.П.:
Мій постійний інструмент – це гітара. Потім доля так розпорядилася, що довелося ще й заспівати. Тому тепер я ще й вокаліст. Але все життя мріяв грати в музичному колективі на ударних інструментах. Ось з часом, можливо, стану заможним, тоді й куплю собі пару ударних установок. Така є потаємна мрія…
Кор.: Це ж, мабуть, дороге задоволення?
С.П.:
Та вже не з дешевих... На сьогоднішній день за 5 тисяч доларів можна взяти потриману машину – чи ударну установку. Ось і дивіться – кому що важливе.
Кор.: Давай озирнемося назад і подивимося на початок твоєї музичної кар’єри. Що ти сьогодні можеш сказати про ті часи: яким був репертуар, взагалі, з чого все починалося?
С.П.:
Починав я у середині 80-х. Тоді, як ви пам’ятаєте, царювала рок-музика: англійці, американці, австралійці, колективи Rolling stones, ACDS, Bitles.... У 87 році мені було 13 років, і я вже у складі колективу грав на соло-гітарі у присутності десь 600 глядачів. До речі, це ж виходить, що у наступному році можна святкувати 25-річчя творчої діяльності!
Кор.: Зрозуміло, що за цей час багато що змінилося – музика, тексти…
С.П.:
Доречи, щодо текстів. Років 7 тому ми познайомилися з однією дівчиною-киянкою. Вона аж ніяк не професійний автор, за фахом є економістом, але пише такі тексти! Просто відпад! Майже філософські, можна сказати, з елементами етики, стовідсотково небанальні. Завдяки цьому їх можна підписати під альтернативу, під повну відсутність зв’язку з попсою.
Кор.: Философські у плані пізнання себе чи життя?
С.П.:
Ні, тут більше йде мова про соціальну філософію. Першою спробою нашої співпраці була пісня «8 колір», текст до якої й написала Тома Приймак (так цю дівчину звуть). От, власне, починаючи з цієї пісні, в мене бажання писати тексти, можна сказати, атрофувалося. Зараз ми готуємо новий альбом, у якому не буде слів, які написав я. Усі тексти лише Томи Приймак. Я лише пишу музику і роблю аранжування.
Кор.: Але ж раніше ти писав і тексти!
С.П.:
Так, і перший експеримент відбувся років 15 тому, приблизно тоді, коли зародилася наша група. Цю пісню я написав російською мовою, а українською її назва звучить: «Я не бачу кольорових снів». Між іншим, вона вийшла в останньому нашому альбомі, як головна пісня. У «Мотор'роллі» я спочатку був лише гітаристом і бек-вокалістом, але після того, як від нас пішов Олександр Буднецький, який був одним із засновників і вокалістом, ми зібралися, сіли, подумали, і хлопці прийшли до висновку, що не треба нікого шукати, а треба мене використовувати «на повну», і не тільки з гітарою. Десь пару місяців пішло на те, щоб я засвоїв матеріал, переробили повністю всі аранжування (бо в мене інакша вокальна текстура, ніж була у Сашка) і, починаючи з 2000 року, я в колективі є лідером і вокалістом.
Кор.: Що для тебе важливіше – тексти чи музика?
С.П.:
Мабуть, усе ж таки музика.
Кор.: Тому що нею можна швидше «достучатися» до душі?
С.П.:
Знаєте, я вам зараз скажу не зовсім звичну, як для музики, річ. Може, я чимось відрізняюся від решти сучасних виконавців, але я терпіти не можу, коли розказують про існування якогось «русского рока», до прикладу. Я інакше це сприймаю. Вважаю, що «співана поезія» - це одне, а рок музика - зовсім інше. Все залежить від звукової побудови. У принципі, більшість наших людей саме так сприймають західну музику. Ми ж не розуміємо, про що там співається, ми сприймаємо голос вокаліста і інструмент аранжування. Умовно кажучи, для більшості людей західна музика, навіть найпопулярніша, є просто інструментальною композицією. Ми не замислюємося над тим, що вони співають, ми просто слухаємо. А якщо музика має текстовий посил, тоді вже не дуже звертають увагу на аранжування.
Кор.: Як ти сам казав, твій творчий шлях вже нараховує майже чверть століття. Ми впевнені, що за цей час ти зустрічався із самими різними людьми. Чи можеш ти розповісти про тих, з ким тобі у повному сенсі пощастило? Чи були серед них ті, яких можна було назвати справжніми майстрами?
С.П.:
Мені дуже сподобалося працювати з Олегом Скрипкою. Ми познайомилися дуже давно, ще в 1997 році на фестивалі у Харкові. Тоді ми жили в одному готелі, і якось так вийшло, що ввечері в одній компанії ми разом святкували день народження. Там і познайомилися. Після цього ми з ним знов перетнулися, і тут Олег каже: «Слухай, а у вас дуже кльова команда! Давай придумаємо варіант спільної співпраці». Я, звичайно, погодився, але ж ми у Хмельницькому, а «ВВ» - у Києві! Як бути? Але вихід все одно знайшовся. Під час свого чергового туру по Україні вони заїхали в Хмельницький. Це був 2002 рік. Олег сказав, що він буде у нас, і щоб я придумав якусь пісню, а він приїде до студії і там щось «злабаємо». Я заїхав за Олегом, у повному сенсі, під час обіду, ми поїхали на студію і буквально за 15 хвилин зробили спільний трек, який, я вважаю, і на сьогоднішній день є суперактуальним. У нашій програмі, яку ми до сих пір граємо, це передостання пісня «А я собі гуляв».
Не можу не відмітити фотографа Гену Працевича, який нам допомагав з оформленням останнього номерного альбому. Завдяки йому я навіть не переймаюся, як мають виглядати фотографії. Я можу розказати, як записати пісню, як записати гітару, але не можу вам розказувати, як робити газету. Ви маєте повне право мене не слухати. Кожен повинен займатися своєю справою. Звісна річ, якщо, наприклад, ви мене будете навчати, як робити пісні, я теж не буду вас слухати. Мені дуже не подобається, коли, наприклад, приїжджає якась зірка, а-ля Діма Коляденко, і розказує режисеру, як треба знімати відеокліп. Хоча, якщо людина справжній профі, з нею працювати – одне задоволення! Наприклад, не можу не відмітити львівського режисера Тараса Химича, з яким ми зняли вже 4 кліпи: «Душа», «Полум’я», «Пригадай» та «Жар птиця». Такі, як він, завжди знають, що і як треба робити. Тобто, у нас виникає ідеї зняти відеокліп на пісню, ми електронною поштою відправляємо її режисеру, і абсолютно нічого не говоримо. За тиждень він дзвонить і каже: «Хлопці, 15-16-го зйомки, я зняв квартиру, приїжджайте». Ми приїжджаємо, і нам забезпечують абсолютно все, возять на знімальний майданчик…Це вже, можна сказати, є приємним психологічним відпочинком, а після цього ми ще у вигляді бонуса отримаємо роботу!
Кор.: Дуже добре, Сергію, що у тебе стільки потенціалу, креативу, творчих ідей... Але як з усім цим співвідноситься програмна політика у рамках державної структури?
С.П.:
Мається на увазі те, що я працюю директором об’єднання? Тут, можна сказати, є й такий собі спортивний інтерес. Довгий час я був антисоціальним, тобто, не сплачував податки, не заробляв собі на пенсію, більше того, в мене раніше і освіти ніякої не було! Я завжди говорив, що коли всі носили взятки в інститути, мені не було коли, бо я їздив по країні і грав концерти. Окрім «Мотор'ролли», я брав участь у проекті Юлії Лорд, потім був музикантом групи «Скрябін»... Але завдяки деяким економічним моментам у нашій країні стало так, що мені стало незручно жити в столиці, і я прийняв рішення повернутися до Хмельницького, де живе моя сім’я. До того ж бажання бачити на власні очі, як зростає твоя дитина, просто перекрило всі амбіції. Я повернувся до Хмельницького, і мені стало необхідно тут щось робити. Концерти само собою, але я отримав пропозицію від керівництва обласної телерадіокомпанії і ось вже майже 3 роки працюю там. За цей час, я вважаю, багато чого змінилося. На радіостанції я запровадив ще більше української музики на державній хвилі. Певен, що люди, які пишуть музику в нашій країні, як мінімум, мають отримувати там якійсь копійки за те, що транслюється в ефірі. Якщо ми державна структура, то маємо підтримувати своїх, а не платити західним виконавцям.
Кор.: Я, як людина, що теж пропрацювала у держструктурі близько 14 років, хочу тебе запитати: як ти вважаєш, чи реально тепер, у рамках програмної політики нашої держави, зробити рейтинговий радіоканал, щоб туди прийшли спонсори, рекламодавці, та, взагалі, щоб люди просто перемикалися на цю хвилю? Що для цього потрібно?
С.П.:
Це дуже просто. Останнім часом дуже часто звучить фраза: «Треба прийняти політичне рішення». Насправді вона розшифровується як: «Задати питання - тобі це потрібно, чи ні?» За великим рахунком, якщо зараз керівництво приймає рішення заробляти гроші, треба повністю змінювати стиль роботи, підходи до неї, і зізнатися собі у тому, що працювати прийдеться набагато більше. Але, наскільки я розумію, ця структура, говорячи про ТРК, дуже велика, і не всі, хто там є, зацікавлені взяти інші темпи, повністю перебудувати роботу.
Кор.: Як ти проводиш вихідні?
С.П.:
А вони, правду кажучи, рідко в мене бувають. Дякуючи Богу, ці та попередні вихідні у мене вільні. У попередні я нарешті потрапив до своїх батьків. Справа тут така, що місяць тому в мене був день народження, але я був настільки зайнятий, що навіть не зміг піти до батьків, щоб і вони мене привітали. На цих вихідних хочу пройтися по місцевим музичним клубам. Буду намагатися потрапити одразу на два виступи: один у клубі «Матадор», де виступає чеська команда DVA, а в «Арт-пабі» виступає моя улюблена команда «Ремонт поцарапанных пластинок». Далі, починаючи з наступного тижня і до кінця року, в мене вихідних не планується...
Кор.: І як за такого ритму життя тебе вистачає для родини, дружини? Вона не обділена увагою?
С.П.:
Тепер, слава Богу, на все часу вистачає, навіть коли так працюю, а ось коли я більшість часу приділяв студійним проектам, фактично близько 7 років жив у Києві, мені було дуже важко. Я мешкав там, а сім’я була тут, у Хмельницькому - не прижилися вони в столиці... Умовно кажучи, у нашому суспільстві, де дуже багато моментів вирішується знайомствами, дуже важко жити в іншому місті. У нас тоді тільки-но народилася дитина, дуже було багато часу пов’язано з лікарнями, поліклініками, а я працював на себе в Києві і, відповідно, додому потрапляв о 4-5 ранку. Протягом того року, коли родина мешкала там зі мною, вони бачили батька тільки зранку, коли я спав. Саме тому вони прийняли рішення повернутися до Хмельницького. І я ще роки 3-4 мотався туди-сюди - там 3-4 дні, тут 3-4 дні. Мене просто не вистачило. Тепер набагато легше.
Кор.: Тепер трохи провокаційне питання… Я бачила у творчій майстерні дуже багато твоїх плакатів. Це для того, щоб постійно дивитися на себе, гарного?
С.П.:
Розповідаю - це улюблена тема останнім часом. У цій студії так вже повелося, що вона має бути з заглушеними стінами. Якщо ви звернули увагу, там стоять гіпсові плити. І якщо зняти ці плакати, то у плитах ви побачите дірки. Вони просто проламані! А грошей, щоб відремонтувати, немає.
Кор.: Тобто, ти собою закриваєш діри? Амбразури?
С.П.:
Ну, чимось їх все одно треба було закрити…Існує печатна продукція, яку ми розповсюджуємо на концертах, ось я пішов на репетиційну базу і вкрав пару плакатів! (сміється)
Кор.: Сергію, як ти відносишся до того, що на усі свята наша міська влада запрошує для виступу виконавців зі столиці, навіть з Росії, а на своїх власних чомусь не звертає увагу? Серце не щемить?
С.П.:
Я завжди про це думаю, навіть маю власну чітку позицію. Керівників міста, які запрошують, до прикладу, на День міста, чужаків, відверто можна назвати зрадниками нашого міста! Замість того, щоб дати заробити місцевим творчим колективам, викликаються посипані нафталіном «зірки»! Якщо, наприклад, брати конкретно, в цьому році тут була група «Авіатор». Я їх називаю групою «Нафігатор». Зовсім не впевнений, чи в змозі вони на сьогоднішній день зібрати людей на сольний концерт, але вони приїжджають на свято, і за чималенький гонорар. Дуже хочеться мені поглянути в очі тим людям, що відповідають за свята, і запитати їхні мотиви. Думаєте, я проштовхую «Мотор'роллу»? Да у Хмельницькому безліч прекрасних виконавців! Є, наприклад, «Станза», що грають мелодійний рок, вокалістом у них Андрій Журба. Мова навіть не про персони, а про те, що є у нас колективи певного рівня, які заслуговують на те, щоб їх запрошували на стадіони. Є «Чумацький шлях» - група, яка по всій Україні їздить на фестивалі, є колектив «Зебра джаз», що грає світові хіти від Френка Сінатри і Джо Кокера… І таких колективів дуже багато в нашому місті, але вони вимушені заробляти десь інакше іншим способом, щоб вистачало хоча б «на струни». Ось у такому стані плачевному стані культура нашого міста. Замість того, щоб дати заробити місцевим, ми витрачаємо сотні тисяч гривень на групу «Авіатор».
Кор.: Ты патріот України?
С.П.:
Я патріот своєї землі, але я не патріот своєї держави.
Кор.: Ми зараз говоримо про Україну лише в плані політичного соціуму, не про традиції…
С.П.:
Я намагаюся себе відокремити від політики в цій країні, наскільки це можливо.
Кор.: А чи були пропозиції за гроші підтримати якогось політика на виборах?
С.П.:
Звичайно, були, але ситуація така, що вподобання в нашому колективі неоднозначні, і тому ми прийняли рішення не підтримувати нікого.
Кор.: У тебе росте донька. Ти хотів би, щоб вона і далі жила у нашій країні?
С.П.:
Це, мабуть, найболючіше питання… Якщо відповідати відверто, то мені б дуже хотілося, щоб моя дитина зростала в цивілізованій, демократичній, вільній країні. Але, нажаль, усі ці три фактори до країни, в якій ми зараз з вами живемо, не мають ніякого відношення.
Кор.: Кажуть, що кожний народ має ту владу, яку заслуговує…
С.П.:
Повністю згоден! Потрібно, щоб дитина продовжувала твої погляди. Якщо говорити конкретно про мою дитину, то вона буде продовжувати мої традиції, традиції дружини, наших сімей. Але зараз такі умови, що молодь намагається будь-яким шляхом покинути цю землю.
Кор.: Ну а про себе що можеш сказати – у групі ти тиран, чи демократ?
С.П.:
Я тоталітарний лідер! Вважаю, що демократія - це привілей сформованих людей. Надати демократію несформованим людям, це означає створити хаос. У нашому колективі є певна ієрархія – хто прийшов до нас раніше, той головніший. Дідівщина! (сміється)
Кор.: «Мотор'ролла» - яка вона?
С.П.:
Я і бас-гітарист Ігор Лисий є засновниками колективу. Саме ми фактично вирішуємо всі питання стосовно організаційного процесу. Є в нас барабанщик Олександр Кирилюк, який прийшов до нашого колективу10 років тому, і є два нових учасника - гітарист Сергій Костюк і клавішник Віктор Щур.
Кор.: У вас бувають суперечки?
С.П.:
Завжди!
Кор.: А вікова різниця між людьми яка?
С.П.:
Десь років 15 буде...
Кор.: То чому виникають суперечки – різні пріоритети, немає досвіду? Чому?
С.П.:
Це відноситься лише до творчих моментів. Ми боремося за якісь привілеї аранжування, відстоюємо свої музичні погляди, але в плані розвитку самого колективу, умовно кажучи, як хазяйства, ми всі однодумці.
Кор.: А вдома у тебе хто лідер?
С.П.:
Адміністратором є, звичайно, дружина, але якщо батько «гаркне», то всі ховаються по кутках...
Кор.: І часто «гаркаеш»?
С.П.:
Дуже рідко.
Кор.: Що ж для цього треба зробити?
С.П.:
Є пару «секретних кодів», на які я реагую дуже серйозно. Ненавиджу відсутність «гибкости». Мене бісить, коли людина каже: «Пам’ятаєш, ти говорив ось так, а сьогодні ти вже говориш по-інакшому…» Ну а як ви собі бачите? Кожен день на нас впливають нові фактори, ми робимо висновки, змінюємося...
Кор.: Чи є щось таке, що ти не любиш в собі, від чого хочеш позбутися?
С.П.:
Мені здається, що мені інколи не вистачає волі. Я себе деколи ловлю на думці, що занадто м’яко відношуся до якихось певних проблем, десь буваю занадто толерантним, занадто зрозумілим.
Кор.: Коли ми знімали стрічку про міліцію, ти одразу дав згоду допомогти нам із фільмом, до того ж безкоштовно…
С.П.:
Мені дуже приємно після того, як все вийшло, почути, що звернулися до Сєні- професіонала, який все це зробив…
Кор.: Що побажаєш нашим читачам?
С.П.:
Усім людям планети я бажаю бути завжди відвертими і намагатися бути використаними на 200 відсотків! Найголовніше - це знати, що ти комусь потрібен у цьому житті. Якщо усе саме так, то ніякі мігрені вам не загрожують.
Кор.: Дуже дякую! І ми тобі бажаємо усього найкращого!

Спілкувалася Людмила Луніна

Опубликовано : 18.10.2011 13:48   на главную




Также в рубрике:
 

 

 
Загрузка...
 
© 2008-2019 www.moyagazeta.com
При перепечатке материалов
активная ссылка на сайт объязательна.

Кількість відвідувачів