Рейтинг каталога сайтов Хмельницкого региона
Главная Контакты Карта сайта
Моя газета Авторские подарки
 
 

 

 

Зоя Пархомець: "Живіть завжди так, ніби сьогодні останній день!"

03.01.2012 17:10 Текст:  Т+   T-  

Зоя Пархомець, начальник спеціалізованого комунального підприємства «Хмельницька міська ритуальна служба» - жінка, мати, берегиня, донька, але взвалила на свої плечі керівництво структурою, яка, до речі, у національному рейтінгу визнана найкращим комунальним підприємством 2011 року!

На жаль, усі ми смертні – і тому, коли закінчується земний шлях людини, родичі йдуть до Зої Віталіївни. Але, що цікаво: попри таку сумну сферу діяльності, у перекладі з грецької та латини саме її ім'я та по-батькові означають одне й те саме - "життя"! І усі мешканці міста згодні – важко знайти іншу людину, яка б так віддано дбала про місця останнього спочинку хмельничан…
Кор.: Зоє Віталіївно, Ви допомагаєте людям проводжати близьких в останню путь. Не важко – з моральної точки зору?
З.П.:
Моя робота пов’язана із горем та сльозами людей, що приходять назавжди прощатися із родичами та друзями. Є вислів: «Під кожним могильним пам’ятником похований цілий Всесвіт». Дійсно, коли проходиш повз їх мовчазні ряди, здається, що ти йдеш через людські долі, які також проходять скрізь тебе, та залишаються назавжди всередині - хтось гіркою сльозою, деякі доброю посмішкою, а інколи глибоким щемом у серці. Кладовище – це те місце, де мимоволі задумаєшся над сенсом життя.
Кор.: Про що болить серце у такі хвилини?
З.П.:
Болить мені за весь цей політичний бруд та болото, в якому ми зараз живемо. Ось що мене по-справжньому ріже зсередини. А як наші діти будуть жити? Чому ми їх навчили - лише цькувати один одного? Як наші онуки мають будувати майбутнє життя? Де наша національна єдність? Різні партії змінюють одна одну, але національної ідеї як не було, так і немає…
Я раджу усім політикам, чиновникам, депутатам, які вважають себе володарями життя, частіше приходити на цвинтар, та подивитися, що їх очікує у майбутньому. Можливо, тоді вони зрозуміють, що усе земне та матеріальне – скороминуче, і почнуть турбуватися не лише про себе, а й про інших…
Кор.: Але, щоб це зрозуміти, треба, мабуть, багато років прожити?
З.П.:
Сергій Корольов казав: «Після нас не залишається нічого - лише добрі справи, які угодні людям». Якщо хоча б одна людина зі ста, кому ти зробив добро, подякує за це Богу - вже буде гарно, адже вміє дякувати тільки високодуховна інтелігентна людина. Особисто я саме так і роблю - не чекаю ні подяки, ні якоїсь данини за зроблену справу, бо знаю, що є виший суд. Михайло Лєрмонтов 175 років тому написав: «Есть грозный суд: он ждет; Он недоступен звону злата, и мысли и дела он знает наперед». Ми забули ці слова, не взяли їх за правило – і ось за це мені болить.
Кор.: Яке ж Ваше життєве кредо?
З.П.:
Іще багато років тому я зробила своїм життєвим кредо виховання сили волі. Ми прийшли в цей світ не для того, щоб його змінити - себе треба у ньому змінювати та ставати мудрішими. Тому я вдячна долі, що вона дала мені посаду, на якій можна впливати не на матеріальне, а на власну душу. Кажуть, що якщо людина чогось не розуміє, то тим вона й не володіє. Багато людей навіть не розуміють, для чого вони прийшли в цей світ...
Кор.: Ви згадували про депутатів та політичні партії не у найкращому сенсі, але ж самі є депутатом Хмельницької міської ради…
З.П.:
Так, я є депутатом від фракції «Батьківщина», але прийшла туди, щоб працювати на людей, мати можливість їм допомагати. Можна навіть сказати: щоб реалізувати власне «я», але не те «я», яке у багатьох дуже часто переростає в «его». Незважаючи на те, що більшість людей невдячна (про те ми вже казали – дякує за добро, напевне, лише один із сотні), я все таки намагаюся виховувати як їх, так і себе. Я постійно духовно росту. А для того, щоби це було можливо, треба, щоб духовно розвивалися і люди, які тебе оточують.
Кор.: А які, на Вашу думку, як депутата, найболючіші проблеми нашого міста?
З.П.:
Влаштування дітей на роботу. Їм потрібна власна улюблена справа, а у нас немає з чого почати! Кредит для неї, з чого починають у всьому світі, отримати дуже важко. А якщо й візьмеш – потонеш у боргах. Взагалі, у наші часи найважче саме молоді. Саме тому багато хто мріє виїхати за кордон навчатися, працювати, бо не можуть себе знайти на Батьківщині. Молодь, яка залишила Україну, можна вважати «відрізаною скибкою» - назад мало хто повертається. Але це ж майбутнє країни!

Колектив підприємства «Хмельницька міська ритуальна служба»

Колектив підприємства «Хмельницька міська ритуальна служба»


Кор.: І що ж нам заважає бути високоорганізованим суспільством?
З.П.:
Політична заангажованість та «вакуум» у вихованні, відсутність чіткої системи. Старе розвалили, а нове так і не побудували… На наших дітей впливає й те, що показують по телебаченню. А там лише численні вбивства та жорстокість! Потім виникають питання: «І де ж вони цьому навчилися?» Відповідь проста – дивлячись на нас, на дорослих! На жаль, і ЗМІ не несуть у собі світлого і доброго. На мою думку, цензура все ж повинна бути, але не «бездумна», а така, що з розумінням відділить «чорнуху» від необхідної інформації. Навіщо смакувати трагедії?
Кор.: Ви кожен день бачите смерть та людей, що переживають величезне горе. Як, на Вашу думку, людина, що мислить та вірить у безсмертя душі, повинна ставитися до фізичної смерті?
З.П.:
На своїй посаді я працюю вже 9 років. За цей час бачила багато. Але єдине, до чого не можу звикнути (і, мабуть, ніколи не звикну), коли батьки ховають своїх дітей. Мені тоді важко стримувати емоції…. Які би хрести не лягали на нашу долю, ми смиренно і покірно згідні їх нести, тільки би, кажемо, не смерть. Бо нічого гіркішого і жахливішого за смерть не буває.
Кор.: Можливо, це також випробування - саме для батьків…
З.П.:
Це надзвичайно важке випробування! Я завжди, як молюся, кажу: «Господи, не дай моїм дітям тяжких уроків, щоб вони не вчилися через тяжкі життєві обставини. Господи, дай їм одразу мудрої думки…».
Кор.: Напевно, найболючіше, коли нас, дорослих, Бог вчить через помилки дітей. Здається, сам ти можеш багато витримати. Але важко витримати, коли боляче твоїм рідним. Як Ви вважаєте?
З.П.:
На мою думку, кожен мусить нести відповідальність лише сам за себе…
Кор.: Коли людина покидає цей світ, її вже нічого не тривожить… Але що, на Ваш погляд, несе з собою душа?
З.П.:
На одній із могил колись я прочитала вірші Омара Хайяма і хочу їх процитувати:
«Не оплакивай, смертный, вчерашних потерь.
Дней сегодняшних завтрашней меркой не мерь.
Ни былой, ни грядущей минуте не верь.
Верь минуте текущей, будь счастлив теперь!»
Кор.: Ви знаходите в собі сили прощати людям зло?
З.П.:
Треба прощати! До речі, саме про це казала й Мати Тереза (дозвольте перейти на російську), которая говорила, что люди бывают неразумны, нелогичны и эгоистичны; все равно прощайте им.
Если вы проявили доброту, а люди обвинили вас в тайных личных побуждениях - все равно проявляйте доброту.
Если вы добились успеха, у вас может появиться множество мнимых друзей и настоящих врагов - все равно добивайтесь успеха.
Если вы честны и откровенны, то люди будут обманывать вас; все равно будьте честны и откровенны.
То, что вы строили годами, может быть разрушено в одночасье; все равно продолжайте строить.
Если вы обрели безмятежное счастье, вам будут завидовать; все равно будьте счастливы.
Добро, которое вы сотворили сегодня, люди позабудут завтра; все равно творите добро.
Делитесь с людьми лучшим, что у вас есть, и этого никогда не будет достаточно; все равно делитесь самим лучшим, что у вас есть.
В конце концов, вы сами убедитесь, что все это между вами и Богом; все равно это никогда не было между ними и вами.
Кор.: Як, на Вашу думку, треба прожити життя, щоб піти з нього чистим?
З.П.:
Якщо ти розумний, то стоїш позаду, щоб бачити все, що діється спереду. А дурний стає попереду, щоб його усі бачили. Також треба робити те, що любиш і знаєш. Це й годуватиме тебе, і даватиме втіху.
Ти не вмираєш до того часу, поки є бодай одна людина, яка пам’ятає про тебе, поки служить іншим те, що ти залишив по собі. І ось це, я вважаю, найголовніше: будь щасливим завжди, люби себе завжди - такою любов’ю, якою ти любиш, наприклад, троянди. Саме так і треба любити!
Ще дечого хочеться додати. Ми нічого не можемо взяти із собою на той світ, особливо матеріальні статки. Деякі кажуть: «Але ми їх залишаємо власним дітям!» І що з того? Адже вони їх не заробили власною працею, отже, не вміють і по-справжньому цінувати! Усе матеріальне піде з вітром… Зрештою, а чи так багато людині потрібно? Кажуть, тому, хто тяжко живе, легко вмирати, а тому, хто легко живе, помирати набагато тяжче. Смерть - це то, про що ми ніколи не повинні забувати. Живіть завжди так, ніби сьогодні був останній день!
Кор.: Що Ви хочете наостанок, у переддвер’ї свят, побажати нашим читачам?
З.П.:
Бажаю усім щастя, любові і, звичайно, пам’ятати, що все твоє вміння, мудрість, сила, майстерність нічого не варті, якщо не буде в тобі віри в майбутню перемогу твоєї справи. Але не треба домагатися перемоги за будь-яку ціну. У кожній перемозі є зернина поразки та гіркоти. З однієї квітки бджола бере мед, а павук отруту. Найбільш жадана перемога – над самим собою. Найбільш корисна – якщо ворога зробиш своїм другом! Любіть один одного!

Спілкувалася Людмила Лунина

Опубликовано : 03.01.2012 17:10   на главную




Также в рубрике:

 

 
Загрузка...
 
 
© 2008-2018 www.moyagazeta.com
При перепечатке материалов
активная ссылка на сайт объязательна.

Кількість відвідувачів