https://moyagazeta.com/

Микола Приступа: «Хмельницькому потрібно…»

– Миколо Івановичу, тоді – восени 2002 року, хмельничани обрали Вас міським головою з гаслом «Хмельницькому – свіжий подих розвитку». А що, на Вашу думку, потрібно місту зараз?
– Потрібно не рухатися «по накатаному», не тільки доробляти і добудовувати те, що ми почали тоді, а відновити розвиток. Поряд з буденними справами, які міська влада зобов’язана робити, не претендуючи на особливу вдячність за них, необхідно будувати і ще раз будувати. І будувати не дрібнички, а такі об’єкти, без яких місту важко жити далі. Наприклад, другу нитку Чернелівського водогону, якого ще залишилося прокладати більше ніж 25 кілометрів. Мостів через залізницю на додачу до того, що збудували ми, треба ще як мінімум два. Першу чергу малосімейного гуртожитку для працівників бюджетної сфери ми побудували за 2 з половиною роки – друга будується чотири: від виборів до виборів… Але потреба є ще у кількох таких будинках для медиків, вчителів, інвалідів, ветеранів, чорнобильців…
 

– Але ж на це, кажуть, не вистачає грошей…
– Є прислів’я: «З грошима і дурний зробить, а ти спробуй без них». Це, звичайно, перебільшення, бо з нічого дійсно й не зробиш нічого. Але порівняйте міський бюджет, наприклад, у 2005 році і зараз. Він був у 2 рази менший – але будувалося тоді більше, і ви можете побачити ті об’єкти, користуєтеся ними. А при бюджеті, який більше тогочасного у 2 рази, зробити за кошти громади навіть у 2 рази більше – означає просто стояти на місці.
 

– Бюджетних коштів, пишуть, у місті витрачається чимало – і на соціальну сферу, і на ЖКГ. Але при тому мешканці міста скаржаться, наприклад, на розбиті дороги. До того ж треба врахувати, що 2009-й було оголошено «роком доріг у Хмельницькому» – але й вистачило їх не більше аніж на рік. Комунальники скаржаться на зиму, яка була як ніколи суворою…
– Завжди щось заважає: найчастіше – зима, весна, літо та осінь. У 2003 році, коли я прийняв керівництво містом, зима була не менш складною – але ніхто тоді поблажок не просив. Послаблень ніколи не дадуть ні природа, ні життя: розслабишся на день, пізніше виведеш техніку – у результаті обледеніння доріг, яке неможливо ліквідувати за місяць. А щодо якості ремонту чи то доріг, чи то інших об’єктів міського господарства – тут має бути і відповідальність влади за реальність планів, і відповідальність виконавців за якість роботи. Адже легше й дешевше один раз зробити так, як треба, аніж потім шукати крайнього та переробляти наново.
 

– Тобто, ви ставитеся до роботи міської влади за минулі 4 роки критично?
– Аж ніяк. Бо, по великому рахунку, й критикувати особливо нема за що: скажіть самі, що такого за цей час зроблено, за що можна було б хвалити або критикувати. Коли щось робиш – тоді воно піддається сумнівам, такий вже закон життя. А цих чотири роки, – навіть більше чотирьох, – критика влади з’явилася лише з наближенням нових виборів, так само, як і ті ж самі ремонти доріг, про які ви щойно згадували. Починати це робити за 2 місяці до виборів, та ще й з розмахом, вивертаючи бордюри? Вже дуже це нагадує гоголівського «Ревізора»: «Воно чим більше ламання, тим більше видно роботу градоначальства»…
 

– Але ж загалом щодо порядку у місті…
– Порядок полягає у наступності кроків, послідовності дій, а не в кількості прийнятих рішень, підписаних документів. Його диктує життя, а не особисті амбіції. Коли, скажімо, раптом проголошується мало не злочинним порядок фінансування футбольної команди, який діяв ще за часів Михайла Чекмана, а замість нього вводиться то другий, то третій – маємо те, що маємо: занепад професійного футболу у Хмельницькому. За минулі роки прийнято чимало регуляторних актів, при тому актів потрібних, які регламентують порядок будівництва, надання земельних ділянок та інших. Але водночас пригадується крилата фраза: «на Русі розмаїття та суворість законів компенсується їх невиконанням». Коли депутати голосують за те, щоб земля надавалася виключно через конкурси і аукціони, а потім самі ж мало не кожної сесії розглядають виділення ділянок «на неконкурентних засадах», то де послідовність?
Саме на виваженості та послідовності я завжди наполягав і наполягаю і на сесіях міської Ради, і працюючи у Державному комітеті України з питань регуляторної політики та підприємництва.

– А як поєднується робота у Держкомітеті з депутатством у Хмельницькому?
– Практичний досвід міського голови, голови обласної ради, заступника голови облдержадміністрації допоміг працювати на рівні держави.

– Миколо Івановичу, навіть ваші опоненти зараз шкодують: кажуть, що з Вами, коли Ви працювали у Хмельницькому, було цікаво навіть у суперечці, у критиці. А зараз, мовляв, Ви у Києві – і тут стало нецікаво.
– Якщо я потрібен навіть опонентам – я їм надам можливість продовжити спілкування. Сподіваюся, що чимало тогочасних опонентів за минулий час змінили свою думку і з більшим розумінням будуть ставитися до моїх позицій і дій.

– Між датами 31 жовтня у 2010 році і 10 листопада у 2002-му усього кілька днів. Що це співпадіння означає для Вас?
– Вірю, що воно принесе всім удачу.

– Ви вже прийняли тверде рішення йти на вибори?
– Думаю.

– То прийняли, чи думаєте?
– У народі кажуть: «Розказати про те, що задумав – Бога насмішити». Коли почнеться виборчий процес, тоді й вирішу.

– А ваші бігборди зі слоганом «Повернемо Хмельницькому порядок та розвиток?» – це ж, мабуть, означає, що ви вже почали готуватися до виборів?
– Є люди, які мене підтримують, і я від того не відмовляюся. Коли під час однієї із зустрічей мене запитали, що потрібно місту – я дав саме таку відповідь. Так само, як відповідаю і вам.
Зараз, коли я у відпустці, і повернувся до рідного мені міста, хочу відчути бажання хмельничан: чи потрібні їм зміни, чи ні. Може, їх влаштовує те, що є. Тоді навіщо будувати мости, тролейбусні лінії, встановлювати когенераційні установки, автономні котельні і так далі? Тоді досить того, що є… Але я переконаний: не досить!

– Тобто, це можна вважати соціальним експериментом новоспеченого киянина у колись рідному місті?
– Наголошую: столичним жителем я ніколи не був, а своє майбутнє пов’язую тільки з Хмельницьким.

– Але ж ваш колега, колишній мер Кам’янця-Подільського Олександр Мазурчак, таки став столичним…
– Він свідомо, за власним бажанням пішов працювати до столиці, а у мене це сталося за чиїм завгодно бажанням – тільки не за моїм. Тому, навіть зважаючи на те, що нормальна, позитивна робота у Держкомпідприємництві у мене складалася і з Костянтином Ващенком, і з Олександрою Кужіль, і з Михайлом Бродським, все одно у столиці відчуваю себе в ролі емігранта. З життям у найманій квартирі (як пережитий період за три роки), поїздками додому щотижня у «Подільському експресі». І річ навіть не у цьому, а в тім, що у Києві у мене ні роду, ні племені – вони тут, у Хмельницькому, і цим все сказано.

– Ходять різні чутки про блокування, про те, хто кого підтримує – що з цього приводу скажете?
– Говорять зараз надто багато усякого: і хто кого підтримує, і хто які штаби збирає, і хто від якої партії висувається – але здебільшого зараз це лише чутки, піна. Усе, зрештою, повинно бути так, як того захочуть люди.

Федір Саулицький