https://moyagazeta.com/

«Формове неподобство» ліцею № 17

Певній частині мешканців Хмельницького, для яких ліцей є «альма матер», було, щонайменше, неприємно почути таке про рідну школу. Решті ж стало прикро за місто, адже саме тут, у Хмельницькому, знаходиться цей навчальний заклад, випускники якого, вдумайтеся лише – стовідсотково! – вступають до вишів. У чому ж суть конфлікту, який розгорівся акурат на початку навчального року?
На телефонну лінію за участю Вадима Гавришка, який сьогодні є заступником голови облдержадміністрації з гуманітарних питань, анонімно звернулися нібито батьки учнів ліцею і нібито їх класні керівники. Заступник губернатора прокоментував: «Школа на певну суму грошей, а гроші великі, замовила шкільну форму. Було це на початку літа. Нині форми немає, люди телефонують, скаржаться. Але прізвищ не називають, бо бояться за своїх дітей, або за своїх класних керівників. Будемо просити прокуратуру і органи внутрішніх справ втрутитися у це». 3 вересня і пан Гавришко, і усі охочі батьки могли дізнатися, чи справді конфлікт існує, і чи він набув таких розмірів, як про це говорять в хмельницькій громаді.

Отже, почнемо спочатку. Спочатку, як відомо, було слово, і слово було президентське. Так, іще чотирнадцять років тому, тодішній Президент Леонід Кучма видав Указ, яким було визначено «запровадити шкільну форму для учнів середніх закладів освіти».
До того ж, керівник школи Броніслава Бейдерман зазначає: форма – атрибут ліцею, це наче стяг для країни. Адже ніхто, коли на свята піднімають прапор, не запитує: навіщо? До усього наведеного можна додати: емблема на одязі, яка стає обов’язковою для всіх вихованців, має також виховну функцію і слугує таким собі визначником належності підлітка до певного закладу. Тому палити, а то й споживати алкогольні напої безпосередньо під час навчального процесу у дворі найближчого будинку зможуть лише найвідчайдушніші.
Попереднє керівництво школи запровадити уніформу для учнів так і не спромоглося. Вирішувати це питання минулого року довелося новому директору школи Броніславі Бейдерман. Отже, у протоколі засідання загальношкільної батьківської конференції Хмельницького ліцею № 17, яке відбулося 28 серпня 2009 року, питанням № 6 «Різне» порядку денного зазначено, що виступила Юлія Крижанівська, представник батьківського комітету, яка внесла пропозицію відновити у ліцеї єдину шкільну форму. 162 представники від батьківських комітетів усіх класів більшістю голосів пристали на пропозицію. На наступній загальній конференції ліцею, яка відбулася 20 січня цього року, заслухали інформацію про підприємців та підприємства, які в Хмельницькому можуть виконати пошиття. Їх налічувалося двоє – ПП О. Шелестюк та ПП «Helen». Батьки розшукували і інших можливих виконавців великого замовлення, проте майже ніхто з них, зваживши ризики, не наважився пристати на доволі вигідну пропозицію. І вони мали рацію.

Але під час зборів свої послуги у якості шкільної швачки запропонувала мама одного з учнів 8-го класу, приватний підприємець Лілія Калинюк, тому батьківському комітету школи доручили вивчити питання про те, наскільки підприємець спроможний пошити таку кількість дитячого одягу відповідної якості. Комітет вирішив: шкільну форму може пошити мати восьмикласника.
Планувалося, що до комплектів буде включено чотири предмети гардеробу: піджак, галстук, емблема, брюки – для хлопчиків і спідниця – для дівчаток. Кожен охочий міг додатково пошити іще речі до форми – безрукавку, бріджи, сарафани. Більшість батьків, ясна річ, пропозицією скористалися. Відтак, стандартний мінімум для хлопчиків вартував 305-380 грн, для дівчаток – 245 грн. Що до ціни, то підприємці стверджують: сюди було включено необхідні витрати, як то зарплата швачок та вартість тканини – тобто, враховано лише собівартість.. До того ж, як сказала одна з матерів учнів ліцею, за пошиття аналогічної форми, яку вона замовляла самостійно, їй довелося виложити майже вісім сотень гривень – ціна досить солідна та не кожному по кишені. До того ж, батьків не змушували скористатися послугами саме цього ательє, запропонувавши використати лише ескізи, розроблені дизайнерами, та справити форму у інших спеціалістів, дотримуючись приблизного кольору тканини.

Загалом за виконання робіт було сплачено близько півмільйона гривень. Кожен з класів, як стверджує Броніслава Бейдерман, укладав угоду самостійно, і за нею сплачували від 50 до 70 відсотків вартості вбрання. Решта коштів мала бути отримана підприємцями по закінченні роботи. Проте, як кажуть у народі, не так сталося, як гадалося…
Напевне, конфлікту не було б, якби не одна деталь: замовлена в іншій країні тканина затрималася, і аж до 15 липня очікувала розмитнення на кордоні. Тому ательє опинилося в досить-таки скрутних умовах: півтора місяці, які залишилися до початку навчального року, виявилося недостатньо, аби справити ліцеїстам нове вбрання до 1 вересня. Підприємці залучили до пошиття своїх друзів, і тепер іще кілька цехів Хмельницького працювали на ліцей, але не зважаючи на старанність та відсутність часу навіть для прийомів їжі, Лілія Калинюк не встигала. І ось напередодні Свята Знань у кабінеті можновладця пролунав телефонний дзвоник…

Зазвичай, на початку року керівництво ліцею скликає батьківсько-педагогічні збори, які йменуються конференціями. Така конференція відбулася одразу після свята першого дзвоника. 163 батьків з’явилися у актову залу ліцею, аби вислухати звіт директора школи – перший з моменту сходження Броніслави Бейдерман на цю посаду. Минулого року вона звітувала перед батьками у якості виконуючого обов’язки керівника закладу. Та й хвалитися, власне, було чим. Адже за цей час зроблено багато, і найперше – відремонтовано туалети, аудиторії, на які кошти збиралися батьківськими комітетами, відремонтовано інженерні комунікації, дах… Це все було показано присутнім за допомогою слайдів. Підводячи підсумки, директорка сказала, що зроблено було удвічі більше від запланованого. Форма – один з робочих моментів, який виник, і далеко не головний… Проте саме він став причиною чуток, які миттєво поширилися містом.

Вадим Гавришко теж прибув на батьківсько-педагогічну конференцію, за запрошенням Броніслави Володимирівни. Спочатку він запевнив батьків у тому, що відповідатиме за кожне слово, яке було сказано на прямій лінії та у тому, що влада реагуватиме на кожне звернення батьків про діяльність навчального закладу. «Ви маєте імідж, ви маєте історію, ви маєте чим пишатися та ви вмієте працювати», – вдався до схвальних відгуків Гавришко. Він закликав керівництво навчального закладу до самостійного вирішення питання, а потім, звернувши увагу на дотримання усіх вимог закону щодо придбання вбрання для ліцеїстів, згадав про моральний бік справи: «Люди зателефонували – ми відреагували. Ви вирішуйте це питання. Безумовно, я хочу сказати, Броніславо Володимирівно, що юридично у вас все правильно, і в цьому жодних сумнівів немає, але крім юридичного має бути … як це правильно сказати? – іще моральний фактор». Одразу після змістовної та пізнавальної доповіді чиновник залишив зал, і батьки перейшли до обговорення нагального питання – форми ліцею.

Отже, до основної проблеми – затримкою у пошитті костюмів, додалися іще декілька нюансів, що не задовольняли батьків: а) якість пошиття; б) колір тканини; в) просто не подобається. Але на самих зборах лише кілька батьків висловили претензії щодо кольору, мовляв, він на ескізі був не таким, як готова форма ліцеїста. «Главное, чтобы костюмчик сидел» – співається у пісні. Іще одним неприємним моментом стало те, що він аж ніяк на деяких «квітах життя» не хотів сидіти: багато дітлахів за літо підросли, відповідно, ті мірки, що були зняти наприкінці весни, не співпали з реальними розмірами восени. Вихід з положення на конференції знайшли майже миттєво: батьки домовилися скласти відповідний графік: учні, на яких «костюмчик не сидит» відвідуватимуть швачок, і вони «підгонятимуть» вбрання. Для тих, кому «просто не подобається», пропонувалося здати форму в цех та забрати кошти. Багато дорослих саме так і вчинили, проте, як каже Лілія Калинюк, згодом деякі батьки знову поверталися до неї з проханням повернути форму.

Стосовно самого замовлення. З незрозумілих причин частині батьків не сподобалося те, що вони отримали у якості замовленого товару. Раніше форму привозили до школи, де її роздавали під пильним наглядом класного керівника та за участю самого директора школи по класах, за затвердженим графіком. Втративши пильність, Лілія Калинюк зазначила, що батьки можуть, якщо щось не так, відвідати її безпосередньо у ательє. Був навіть випадок, коли кілька десятків батьків примчали із претензіями до цеху, і наполягали на зворотному обміні – тобто, форму на гроші. Мовляв, вона мені така не подобається. Але на питання, чи приміряла дитина формовий одяг чи ні, відповідали: ні! Отже, до початку навчального року підприємці віддали незадоволеним батькам близько 30 тисяч гривень (!) коштів за повною вартістю форми, враховуючи те, що в договорах йшлося лише про часткову попередню оплату. Для малого підприємництва ця сума колосальна! Тому деякі з активістів закликали батьків поводитися порядно та розумно щодо людей, які не лише здешевили вартість уніформи, але й неабияк ризикували, беручи на себе таку відповідальність.

Зрештою, на конференції згоди дійшли. Не було невдоволених, які б прийшли на зібрання та висловили якісь «сенсаційні» зауваження, та розповіли про прояви корупції, організованої злочинності або інших кримінальних дій як керівництва школи, так і батьківського комітету. Представники активу уже після восьмої години вечора п’ятниці без зайвих слів розійшлися навчальними аудиторіями, де на них чекала решта батьків ліцеїстів. Побоюючись бунтів у класах, директор та завучі повідомили, що вийдуть зі школи лише після того, як проводять останнього відвідувача, та попередили: якщо буде скрутно – телефонуйте на мобільний. Проте, допомога директора не знадобилася.

Об’єктивно: підстав, які б спричинили такий великий ґвалт навколо ліцею, немає. У батьків був вибір, де пошити форму, приблизний перелік комплекту та модель затверджено, чесно обрано виконавця замовлення. Міський голова теж залишився задоволеним, і, оцінюючи вбрання учнів, сказав: «Гарна форма!»
Проте, кому треба було наводити тінь на навчальний заклад та здіймати галас навколо нього? Так, звісно, усім не догодиш, але 30 тисяч повернутих батькам коштів – це в середньому 100 невдоволених батьків. Хто ж міг таку кількість замовників підбурити? Чи не проглядається тут змова та намагання спаплюжити і ліцей, і честь керівника закладу, який, попри те, що лише рік знаходиться у керівному кріслі, вже здобула таку повагу серед батьків, учнів, колективу, якої не досягнути багатьом і за все життя? Доказом останнього є анкети, які були роздані батькам на зборах. На вибір запропоновано дві оцінки роботи керівника закладу: задовільно, незадовільно. Шкали оцінювання не вистачило, дописували батьки власноруч: «Задовільно! Просто відмінно», «Браво!!!», «Броніславо Володимирівно, ми Вас любимо!», «12++++++» …

Скандал, який розбурхали навколо шкільного вбрання, Броніслава Бейдерман коментує неохоче. І не тому, що відчуває за собою провину. Вона каже: «Розумієте, просто, можливо, треба було проігнорувати його. Проте, мені стало прикро за увесь педагогічний колектив та, найперше, за учнів ліцею». Вона розповіла про те, яких зусиль коштувало довести до ладу лише за рік і вбиральні, і класи. Директорка стверджує, що вчителі разом із прибиральницями фарбували, білили, наводили лад у школі. «Ви уявляєте, за рік жоден з наших викладачів не використав усієї відпустки, а тут таке…». Про свій режим роботи зазначає: «Я собі цього року жодного разу не дозволила відкласти справу «на завтра». Натомість я повинна була зробити удвічі більше від запланованого».

Для довідки: на початку року в Хмельницькому вибухнув скандал. З роботи було звільнено директорів деяких шкіл та завідуючих дитячих садочків, які згодом судилися з міською радою щодо незаконного розірвання з ними контрактів. Броніслава Бейдерман саме після кроків дій влади отримала посаду директора школи, прийшовши на зміну 65-річній попередниці.
Чи є зв’язок між формою та тими звільненнями? Може, і є. Чому ні? Адже батьків, що скаржилися, якщо такі були насправді, повинен був хтось організувати? Навіщо виключати цю версію, адже багато з тих фахівців, з ким міська влада розірвала контракти, були іще рік тому улюбленимидиректорами. Та й анонімність дзвінків, які лунали у владних кабінетах керівництва міста та області, викликає неабиякі сумніви стосовно того, що телефонували насправді батьки. Як інакше пояснити те, що усі вони відмовлялися представлятися, побоюючись «жорстокої розправи». До того ж, влаштувавши скандал навколо ліцею, можна не лише поквитатися з його керівництвом, але й помститися владі. Мовляв, дивіться, що у вас коїться у найкращому закладі міста.

Проте колектив налаштований рішуче-оптимістично. Викладачі згуртовані, як ніколи, й упевнені: такі негаразди не завадять їм працювати іще краще, аби наступного року за результатами ЗНО ліцей впевнено тримав лідерство не лише в місті, але й у області.
Освітяни хочуть висловити подяку Сергію Мельнику за розуміння ситуації та того, як та на якому ґрунті виник конфлікт, та за те, що мер не почав підігрівати конфлікт, а побачив спроби керівництва та батьків одягнути ліцеїстів у форму, як каже директорка закладу, «до змістовного додати і зовнішній вигляд».

Згоди щодо форми досягнуто – це факт. Але є інший факт: честь ліцею заплямована, до того ж за допомогою дуже низького з точки зору загальноприйнятої моралі вчинку – анонімних дзвінків до влади. Не зважаючи на це, класні керівники в один голос стверджували, що жоден з батьків їх учнів на таке не здатний. Проте, час розставить усе на місця. Але і учням, і вчителям, і батькам, і директору знову доведеться витратити чимало зусиль, аби довести те, що цей заклад – дійсно гордість Хмельинцького.

Євгена Ручко