by 370 років тому – навесні 1648 року – почалося повстання під проводом Богдана Хмельницького. У ці травневі дні повстання перейшло з підготовчої фази до активної. Козаки разом зі своїми кримськотатарськими союзниками здобули свою першу перемогу в битві під Жовтими водами, яка дозволила їм невдовзі захопити ініціативу. Про ті події, які мали велике значення не лише для української історії, а й для історії Центрально-Східної Європи, Радіо Свобода розмовляло з істориком Віктором Брехуненком.
Особисті проблеми Богдана Хмельницького стали лише приводом, а не причиною – Так, і дуже швидко. І це доводить, що особисті проблеми Богдана Хмельницького стали лише приводом, а не причиною. Магнатська сваволя, яка тут була, зачепила багатьох. Тогочасна еліта – князі, пани, шляхта – перестали повноцінно виконувати функцію української еліти. Вони спольщувалися, український світ стояв на грані загибелі. Козацька проблема була надзвичайно гостра. Козаки були поставлені перед дилемою: або повстання, яке може принести перемогу, або виникають такі умови, що козацтво не зможе існувати. Ніхто не звертає увагу на те, що князь Ярема Вишневецький у березні 1648 року вибив у короля Владислава IV універсал на Хортицю і обидва береги Дніпра. Тобто, у самому серці запорізьких земель вже з’явилася його власність. – Бо колись його предок Дмитро Вишневецький мав на цьому острові свій замок. – Це була верхівка магнатської сваволі, коли нічого не працювало. Богдан Хмельницький взяв у короля універсал-підтвердження на Суботів, але це не допомогло йому поновити власність. – Тобто, він мав документ на право власності, але на цей документ не зважали? – Так. – Чому всіх це так збурило? – Тому що всі були готові. Атмосфера була страшно наелектризована. Усі розуміли: якщо не змінити ситуацію кардинально, то козакам прийде «швах». Так само, як і дрібній шляхті, яка вже втратила вплив, а невдовзі могла втратити і свої маєтки під свавіллям магнатів. Під козацьким прапором вона могла щось здобути, а якщо нічого не робити – ризикувала втратити свою власність. – Зрозуміла внутрішньополітична логіка. Але союзниками Богдана Хмельницького стали кримські татари. Їм що було до магнатської сваволі? У них там були свої порядки. 
Історик Віктор Брехуненко Під козацьким прапором об’єдналися як дрібна шляхта, яка шукала збереження колишнього статус-кво, так і селяни – Бо, як я вже казав, магнатська сваволя зачепила абсолютно всіх. І проти цього під козацьким прапором об’єдналися як дрібна шляхта, яка шукала збереження колишнього статус-кво, так і селяни. У більшості селян закінчувалися роки, коли вони не платили податки, так звані заповідні роки. Їм треба було вже платити податки, відробляти панщину. Ну, хто б хотів це робити, коли поруч були козаки й можна було продовжити свій колишній стан? – Богдан Хмельницький почав через власні кривди. Він про це потім заявляв у спілкуванні з послами із Варшави… Говорили, що Хмельницький хоче стати самодостатнім володарем, відновити українську державність у вигляді козацької держави і протягти спадкоємність від Київської Русі Шляхта і магнати дуже добре відчували рівень загрози, який несе ця українська національно-визвольна війна. Вже у червні, на третій місяць повстання, шляхетські листи, хроніки та щоденники були переповнені звістками, що «Хмельницький паном чиниться», що мріє про Руське князівство; козаки говорять про нього як про руського князя, що він хоче збудувати «руську Річ Посполиту», тобто українську. Говорили про те, що Хмельницький хоче стати самодостатнім володарем, відновити українську державність у вигляді козацької держави і протягти спадкоємність від Київської Русі. – Це були їхні здогадки чи це базується на якихось деклараціях, заявах Богдана Хмельницького? – Попервах відкритих заяв Хмельницький не робив. Але шляхта розуміла, до чого все йде. Вона усвідомлювала рівень загрози. Створювалася нова реальність, нова держава – Але створювалася нова реальність, нова держава. Треба тоді було нобілітувати верхівку козацтва, яка прагнула досягти рівного статусу зі шляхтою. І тоді разом ця нова українська еліта, яка була б сформована на основі старої шляхти плюс козаки, навела би порядок. Але пішло інакше: шляхта розкололася. Основна частина дрібної шляхти підтримала повстання. З часом, коли побачили, що це серйозно і надовго, почала підтягуватись середня шляхта. А з великої шляхти лише Андрій Немирич і те, аж у 1655 році підтримав українське національно-визвольне повстання. Людині з нічого вдалося відновити українську державність у формі гетьманщини, добитися міжнародного визнання цієї держави – Людині з нічого вдалося відновити українську державність у формі гетьманщини, добитися міжнародного визнання цієї держави і себе як правителя, та залишити по собі незалежну державу в рамках тогочасних уявлень про незалежність. При тому, що всі сусіди: Османська імперія, Річ Посполита і Московія, не були зацікавлені у тому, щоб на карті світу була ця держава. – А деякі історики кажуть, що Хмельницький попервах не розумів, яку справу розпочав. І через це він восени 1648-го не пішов на Варшаву, коли під Пилявцями вщент розгромив шляхетське посполите рушення. Він міг спокійно піти на Варшаву, а не пішов. Чому? – Те, що він не пішов на Варшаву – була його сила, а не слабкість. Союзники татари тоді відійшли. А у військовому сенсі, без татарської кінноти, козацьке військо не могло перемогти польську кінноту. Тому було безперспективно йти на Варшаву. Армія Речі Посполитої ще була здатна на опір. Замостя взяли в облогу, але не взяли. Якби він пішов на Варшаву, то воно залишалося б у тилу – це було би жахливо! Переяславська рада, насправді, стала актом міжнародного визнання української держави. І після Переяславської ради іноземні володарі Хмельницького почали трактувати як справжнього володаря – Але Європа була християнська, для Європи він мав стати легітимним. Хто з християнських держав тоді міг на це піти? Австрія була союзницею Речі Посполитої, Швеція тоді ще не втручалася у ці справи. Тільки Росія – стратегічний противник Речі Посполитої. На її амбіціях можна було зіграти, і Хмельницький зіграв. Переяславська рада, насправді, стала актом міжнародного визнання української держави. І після Переяславської ради іноземні володарі Хмельницького почали трактувати як справжнього володаря. – А що завадило Хмельницькому заснувати власну династію? Лише загибель старшого сина? – На молодшому природа відпочивала, як то кажуть. Тут можна провести дуже гарні паралелі із Англією і Кромвелем, одним з ватажків англійської революції, який став лордом-протектором. Кромвель помирає, у нього лишається син Річард. На ньому природа так само відпочивала, як на Юрії Хмельницькому. Правління Річарда закінчилося тим, що відновилася монархія. Билися-билися, була громадянська війна – а монархія відновилася. В Україні те саме. 
Поштова листівка із пам’ятником гетьману України Богдану Хмельницькому в Києві, близько 1910 року – В Україні намагалися переглянути Переяславську раду і повернутися до Речі Посполитої. – Після смерті Хмельницького починається громадянська війна. – Але це не те саме. В Англії повернулися до старих правил, а тут – ні. Українська держава була настільки стійка, що Росія на спроби її знищити витратила сто з гаком років – Вона була знищена у 1764 році Катериною ІІ. Українська держава була настільки стійка, що Росія на спроби її знищити витратила сто з гаком років. А знищити українську окремішність у судочинстві, землеволодінні і так далі – це ще 50 років. Тільки на початку ХІХ століття остаточно були стерті відмінності між українськими та російськими землями. – Помер Хмельницький – і закінчилася внутрішньополітична єдність і стабільність. Чому? – Була створена нова еліта, потрібен був час, щоб це все вистоялося. Не було такої постаті, як Хмельницький, який би тримав усе в залізних руках. – Хмельницький відчував, що він не вічний. Він намагався створити стабільний механізм? 
Дмитро Шурхало Співпрацюю з Радіо Свобода, був кореcпондентом і редактором (2008–2017), зараз веду програму «Історична Свобода». Спеціалізуюсь на політиці та історії. Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники».
