https://moyagazeta.com/

Жахлива проблема ігроманії

Гральні автомати — досягнення США кінця XIX століття — поступово поширилися по світу. Ну і, нарешті, завоювання пізнього Середньовіччя — лотереї, в які повсюдно грає чимало людей.
У СРСР, який перебував за залізною завісою, азартні ігри хоча й існували, але настільки поширені не були. Тому, можливо, Україна й не виробила імунітету щодо грального бізнесу. Ми, як і раніше, не усвідомлюємо того, наскільки може бути небезпечним надмірне захоплення грою. Ігрова залежність схожа на наркоманію і алкоголізм. Вона не знає кордонів, у неї впадають і чоловіки, і жінки, і діти і люди похилого віку. Але, на відміну від наркоманії чи пияцтва, гравець необов’язково є безвільною і бездарною людиною – досить лише згадати видатного письменника Федора Достоєвського, якому ні у думці, ні у волі відмовити було не можна. Але велику, якщо не сказати левову, частину гонорарів він тратив саме у казино.

Із цим захворюванням бореться усе світове суспільство, в тому числі й Україна. 15 травня минулого року був прийнятий Закон «Про заборону грального бізнесу в Україні і участь у ньому». Він збурив ігроманів та власників грального бізнесу. Одразу після його прийняття почали з’являтися повідомлення про масові акції протестів безробітних працівників казино, про їхні позови проти держави та про масову втечу залежних від гри українців до оковитої чи у лапи наркоділків. Та попри агресивну інформаційну кампанію лобістів галузі, переважна більшість українців схвально оцінювала прийнятий нардепами закон. Так, за даними результатів досліджень, 81,80% україців підтримували закон про заборону грального бізнесу. Лише 5,8% респондентів відповіли, що ігрові автомати не є великою загрозою для суспільства. 52,9% зауважили, що ігорний бізнес треба локалізувати в спеціальних зонах, 29 – що його треба повністю заборонити, і 15,1 виступив за демонтаж гральних автоматів біля дитячих майданчиків, учбових закладів та у громадських місцях. ВРУ оцінила таку одностайність українців (нардепи схильні ухвалювати популярні рішення) і подолала вето президента на закон про заборону грального бізнесу.

Але таку масштабну проблему не розв’язати одним законодавчим актом. Крім того, дуже багато казино одразу перепрофільовувалися на такі собі покер-, та Інтернет-клуби. І, як вже говорилося, на сьогодняшній день ігроманія («гемблінг» від англ. to gamble — грати в азартні ігри) внесена до списку Всесвітньої організації охорони здоров’я як психічне захворювання. Симптом залежності при ігроманії представлений патологічним потягом до азартної гри (ігровий драйв, мотивований концепт) і виявляється безкомпромісним прагненням брати участь в грі, не дивлячись ні на які перешкоди, навіть якщо це сім’я, робота, соціальні обов’язки, економічні проблеми, хвороби, що вимагають негайного лікування, та інші. Цей патологічний потяг може посилюватися або слабшати до згасання, але завжди містить виражений відтінок задоволення. Навіть при довготривалому, інколи вимушеному, утриманні від гри, він дає про себе знати у вигляді спогадів, що не завжди нагадують про небезпеку, або у вигляді показного каяття.
Особова деградація і соціальна дезадаптація не лише не зупиняє хворих від участі в азартних іграх, але і часто сприяє прогресу і стабілізації хвороби. Розвиток ігроманії як хвороби має дві стадії: субкомпенсації (формування хвороби), та декомпенсації (стабілізації хвороби).

На першій стадії формується симптом патологічного потягу до гри, кристалізуються «безрозсудні і пристрасні думки», «передчуття» неодмінного виграшу. Можна говорити про «самоотруєння» власною фантазією, яка, багато разів повторюючись, надійно фіксується в свідомості, перетворюючись на світоглядний концепт, деколи в «солодку» творчу діяльність із посиленням «жаданням ризику». У стадії субкомпенсації ще зберігають роботу, сім’ю, вірять, що «все якось обійдеться». Не дивлячись на борги і неприємності, пацієнти ще готові до спонтанних ремісій.

На стадії декомпенсації такі синдроми як абстиненція, ігровий транс, особова деградація і соціальна дезадаптація набувають чітко окресленої форми. Значно знижується критика до явних ознак небезпечних наслідків ігрової залежності. Для соматичного стану характерне загострення серцево-судинних захворювань (гіпертонія, стенокардія), поява астено-невротичних розладів. Руйнується сім’я, втрачається робота, виникають проблеми з правоохоронними органами. Частенько реалізуються суїцидальні тенденції.
Отже, ігроманія – це проблема, яку ми маємо вирішити разом! Саме тому ми вирішили поспілкуватись з азартним гравцем, який знайшов в собі сили перебороти цю хворобу.

Кор.: Чому і коли вперше ви звернулись до гральних автоматів?
Павло: Зарплата стала меншою, жінка і діти все частіше просили грошей, почалося загострення родинних стосунків. Я відчував себе менш потрібним у сім’ї, майже не спілкувався з рідними і все частіше замикався в собі. Одного разу проходив біля казино. Виглядало воно дуже гарно, із різними автоматами. Статистика каже, що 15% постійних користувачів казино вперше потрапляють туди, побачивши рекламу. Ось і я вхожу у ці 15 відсотків.
Кор.: І як – ви тоді виграли, чи ні? Розповіли про це в сім’ї чи друзям?
П.: Говорять, що новачкам везе. І я не був винятком. За один раз я виграв півзарплати!
Дружині не розповідав, тому що, як вже казав, у нас тоді загострилися стосунки, а от друзів запросив до сауни. Мені тоді здавалося, що життя повертається у звичайне русло.
Кор.: Ну а що було далі і як проходило ваше «нове життя»?
П.: Я втягнувся у ігрову залежність непомітно і дуже швидко, хоча сам на той період не осмислював того. Ігрова залежність – те саме, що доза психотропної речовини, бо спостерігаються ті ж симптоми – дратівливість, інший круг інтересів, дискомфорт, занепокоєння. Ну а коли довго не грав, виникало щось подібне до ломки, скоріше, правда, психічної, ніж фізичної. Спочатку я не доносив додому зарплату. Потім почав з будинку брати коштовні речі. Метою мого життя стала лише гра, всі розмови звелися лише про гру. Нічого не цікавить, а весь світ звужується до круга рулетки. У голові думки лише про нові комбінації і ставки. Жив лише передчуттям чергової зустріч з «одноруким бандитом». Я настільки відірвався від дійсності, що навіть перестав стежити за собою. У таких випадках часто розпадаються сім’ї, бо родина втрачає віру в таких, як я, друзі перестають спілкуватися. У мене все було по-іншому. Всі прагнули, щоб я сам зрозумів те, що дійсно хворий і мені слід звернутися до лікарів.
Кор.: Як ви дійшли до такого висновку?
П.: Я зрозумів, що не важливо, чи азартна людина по своїй натурі. При грі мозок отримує потужну дозу адреналіну. По своїй дії ефект близький до оргазму. При цьому все те, що є гарного в житті, вирушає на другий план. Ігроман при цьому не задається питанням, як позбавитися від ігрової залежності. Допомогти і направити можуть лише найближчі люди. Ті самі близькі, яких ігроман так часто обманював…

Спілкуючись із практичним психологом Галиною Орєховою, ми дізналися багато цікавих речей, які розповімо і вам.
– На мою думку, перше, що необхідне для лікування ігрової залежності – усвідомлення цього факту, прийняття його. Так, визнати свою слабкість завжди важко, тим більше чоловікам, але це необхідно. Визнання власної залежності від ігор – дуже важливий момент. Як говорили древні – «Раб, який зрозумів, що він раб, вже наполовину вільний». Таке визнання має бути усвідомленим. Немає сенсу у розкаянні, яке було зроблене лише «для вигляду», для того, щоб від гравця відстали. Залежний повинен зрозуміти, наскільки це серйозно.
Друге. Лікування ігрової залежності буде успішним лише за допомогою родичів і друзів. Якщо людина вам дорога, проявіть наполегливість, чого б вам це не коштувало. Навіть якщо доведеться пройти через образи, скандали і нерозуміння, ваша позиція має бути жорсткою. Хворий повинен усвідомити, що він втрачає в житті. Адже не гроші мета нашого існування. Наше життя дуже коротке – чи варто його розмінювати на таке убозтво?
Третій чинник. У лікуванні важливо усвідомити те, що самостійно вилізти із залежності практично неможливо. Ця інформація для близьких, але не для самого гравця. Пацієнт повинен вірити в свої сили. Для лікування ж, в основному, потрібна допомога кваліфікованих фахівців. Адже часто, граючи, людина навіть не помічає, що входить в транс. Програвши все, гравець часто не пам’ятає нічого – як потрапив до зали, скільки грошей у нього було. Для деяких це просто прийом, а у інших спрацьовує захисний механізм – стирання з пам’яті поганих спогадів. Для гравця немає ні часу, ні об’єктивної реальності. Людина часто не усвідомлює свою залежність від гри. Головне – переконати хворого, що його «відіграш» нікому не потрібний, у першу чергу – йому самому.
Ігроман повинен задатися питанням – а для чого він, власне, живе? Невже бездушний ігровий автомат важливіший за щастя дитини? Впавши в залежність від ігор, ви можете упустити виховання дітей. Та і яким прикладом ви станете для них? Важливим моментом є уміння прощати. Поясніть, що програні гроші Вам не так вже важливі, Ви їх вже списали з рахунку, і пробачили близьку людину. Гроші приходять і вирушають. Людина важливіша.
У лікуванні ігрової залежності може допомогти психотерапія. Курс у даному випадку має бути комплексним. При цьому поважно ізолювати ігромана від звичного оточення. Залежність від ігор може знов виявитися, якщо цього не зробити. Людина повинна заново, новим поглядом поглянути на своє життя, переглянути свої цінності.
Не забувайте хороший старий вислів – «У будинку людини, що повісилася, не говорять про мотузку». Після курсу лікування не нагадуйте і не докоряйте минулим. Не намагайтеся випробувати стійкість психіки колишнього гравця, хоча колишніх гравців, як і колишніх алкоголіків, не буває. Не акцентуйте уваги на ігровому кублі, проходячи мимо. Зайвим нагадуванням ви можете спровокувати близьку людину.
Якщо залежність повернеться, то у цьому випадку лікування буде набагато складнішим. Поставте себе на місце пацієнта. Навіщо лікуватися, якщо лікуванням докорятимуть все життя? Зрозуміло, що це знову викличе «замикання», після якого знов з’явиться тяга, пошук альтернативи реальності. Хай краще таке минуле забудеться, як страшний сон!

Документальні свідчення про наслідки азартних захоплень
Квітень 1999 р.
Найгучніша трагедія, зв’язана з комп’ютерними іграми. Двоє підлітків розстріляли дванадцять однокласників, вчителя і поранили ще кілька людей, розкидаючи саморобні гранати. Після цього покінчили життя самогубством. У знятому перед тим фільмі один з них говорить, що відбуватиметься щось на зразок DOOM. Саме ця фраза і подібність інциденту із сюжетом комп’ютерної гри послужили приводом для позову батьків загиблих дітей до виробників комп’ютерних ігор.

Серпень 2001 р.
Двадцятидворічний житель Таїланду вмер під час гри в Counter-Strіke. Відпрацювавши зміну на заводі, він пішов до Iнтернет-клубу. Щоб зайвий раз не відриватися від комп’ютера, закупив по дорозі провізію. Друзі знайшли його в критичному стані тільки наступного дня. Молоду людину доставили в лікарню, однак було вже пізно і він помер, не приходячи до тями. Причиною смерті стала серцева недостатність — геймер просто перехвилювався під час гри.

Вересень 2001 р.
У Тюмені затримали сімнадцятилітнього юнака, який забив своїх батьків залізними прутами, бо вони не пускали його до комп’ютерного клубу. Підліток скоїв вбивство разом зі своїм приятелем. За їхнім задумом, цей злочин мав покласти початок серії убивств у місті: горе-гравці збиралися грабувати й убивати батьків інших фанатів комп’ютерних ігор.

Вересень 2001 р.
Двадцятидворічний безробітний китаєць украв у матері 2900 юанів (майже 300 доларів), і збирався витратити на комп’ютерний клуб. Коли мати влаштувала своєму чаду скандал, той її просто отруїв. Батько нещасного знайшов труп дружини через півтора місяці після вбивства в шухляді для білизни. Убивцю страчено.

Аліна Джміль, Анастасія Томашевська, учні Гімназії №2, слухачі школи журналістики