by Мова піде про пам’ятки історії, розташовані по дорозі до загальноміського місця відпочинку. Але не ті, що будувалися кілька століть тому – поговоримо про радянські та пострадянські споруди на кшталт Пізанської вежі. Здивовані? Думаєте, таких в місті немає? Помиляєтеся! Є, і не одна. Подібним витворам сучасної інженерії можна дивуватися не менше, аніж творам архітектури середньовічної Італії. Але наші майстри були більш оперативними, аніж середземноморські умільці: якщо у давніх колег на чудову споруду пішло ледь не два століття,то вітчизняні витратили на свої «шедеври» у тисячі разів менше часу.
Отже, інтригу створили – тепер усе по порядку. Що ж то за таке диво, що має привертати увагу? А якщо придивитися уважніше? Добре, підказую. Гляньте на фото. Бачите, ні? Зверніть увагу на електроопори. Вони Вам не нагадують легендарну італійську споруду? Правда, історичної цінності в них – нуль. У самісінькому центрі міста таких пам’яток з десяток-два набереться. Ось, наприклад, дев’ятиповерховий будинок, що розташований навпроти обласного краєзнавчого музею. В метрах п‘яти від нього стоїть такий «меморіал». Разом вони складають досить дивну картину, від якої мимоволі виникає питання: чи то багатоповерхівку збудовано під таким кутом, чи то електроопора до землі хилиться. Якщо взяти за норму будинок, то кут, на який відхилився убік стовп, складає градусів десь 15, не менше.
Взагалі предметом для такого собі «журналістського огляду місцевості» стало звернення мешканців приватного сектора вулиці Шестакова. Якраз на розі вулиці та провулку Шестакова, на території приватної садиби, стоїть така сама електроопора. Микола Кирилович – саме так звуть господаря, разом із сусідами неодноразово звертався до технічних служб міського РЕМ, аби вони замінили або вирівняли опору. Результат – нуль. Приїхали, подивилися, сповістили про те, що такий стовп коштує десь приблизно 1 тис. грн. – і все. Так що він тепер теж власник «цінної» споруди – екскурсії водити можна. Але проблема не лише у нахилі. Справа в тому, що після одного з буревіїв вітром знесло декілька електроопор. І тепер, всупереч усім нормам, на відстані приблизно метрів з 200 немає стовпів, які б підтримували кабелі, якими подається струм до домівок хмельничан. Тепер сусіди та сам господар двору побоюються, що провислі дроти можуть стати причиною трагедії. Але, видно, працівників «Хмельницькобленерго» не хвилюють страхи споживачів їхніх послуг.
Інший випадок просто вражає. Подивившись на такий кут нахилу до землі та врахувавши вагу електроопори, мимоволі піддаєш сумніву усі закони фізики та згадуєш італійський прототип з новою силою. По тій же вулиці Шестакова, якраз біля Будинку Молитви, стоїть – напевне, завдяки лише самим молитвам, іще одна пам’ятка бездіяльності наших комунальників. Власниця будинку, 92-річна Катерина Василівна разом з онукою Ольгою, розповідають про те, як протягом п’яти років зверталися до міського РЕМ. Результат: огляд спеціалістами «дивини фізики», констатація «факту»: стовп закопано глибоко, «падатиме» ще довго. Правда, той, хто бачив це місцеве «диво рук людських», одразу побачить: падатиме точно на покрівлю старенького будинку. Але є ще одна небезпека – провислі дроти, які ледь не налягають на дах хатинки. Беручи до уваги наше досить дощове та вітряне літо, небезпека чатує на мешканців майже щодня. Чи спеціалісти Хмельницького міського РЕМ вважають, що ці споруди падатимуть стільки ж часу, що і їх італійська «сестра»? Мешканці, м’яко кажучи, у цьому не впевнені.
Ось інша картина: на розі вулиць Подільської та Плоскої стоїть іще одна електроопора – дерев’яна, теж під нахилом. Проте, якщо про бетонні споруди можна казати з острахом, то тут вже волосся дибки стає. Років з сорок – не менше – вони стоять. Про їх надійність і безпечність годі й казати. Власник будинку поблизу стверджує: до комунальників не звертався. Проте, аби завдати мені остаточного нищівного удару, запрошує до себе на город та демонструє наступну жахаючу картину: кут нахилу до землі дерев’яної опори сягає ледь не 45 градусів, електрокабелі майже на ґрунті лежать. Каже, побоюється за безпеку родини, адже, як вже казали, опору розташовано на городі.
До речі, хазяїн господи ділиться іще однією проблемою: якраз навпроти його будинку зведено новісіньке приміщення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Гарна скляна будівля – мабуть, бачили. Навпроти неї височів такий саме «пізанський» стовп. Напевне, побоюючись падіння «історичної споруди» прямісінько на скляні стіни приміщення Фонду, електроопору замінили на більш надійну – новеньку. А куди ж діли стару? Думаєте, вивезли? Ні, просто поклали через дорогу на газон біля будинку Михайла Івановича. І от уже протягом двох років цей стовп «стовбичить у горизонтальному положенні» на газоні. Михайло Іванович стверджує: керівництво Фонду ще рік тому обіцяло «пам’ятку» забрати, але, як це водиться: обіцянка – цяцянка. Які «несподіванки» чекають пішоходів, якщо кількатонний стовп скотиться прямісінько на тротуар, годі й говорити: трапиться людина – мінімум каліцтво гарантоване.
З цим стовпом пов’язана іще одна історія: контролюючі служби примушують власника буднику косити траву на газоні, де лежить електроопора, погрожуючи штрафами. Чолов’яга каже, що вже кілька кіс зламав, виконуючи «законні» вимоги комунальників. Півроку тому йому знов пообіцяли, що опору заберуть. Коли до розмови приєднується сусідка Михайла Івановича, то додає іде кілька цікавих подробиць щодо симбіозу контролюючих санітарний стан міста служб та простих хмельничан: виявляється, до прилеглої території, яку має утримувати в належному стані господар будинку, відноситься та площа, що знаходиться за два метри від забору. А газони розташовані дещо поодаль. Ось і виникає питання: що, комунальники переклали свої турботи на плечі рядових громадян?
Але повернемося до наших електроопор. Під гострим кутом до землі знаходяться не лише ці три стовпи, а чималий шмат Подільської, починаючи від Шестакова та закінчуючи Кам’янецькою – у цьому можна впевнитися на власні очі. Напевне, лише падіння одного з них, як це водиться, змусить владу звернути увагу на цю, на перший погляд, незначну проблему та примусити «Хмельницькобленерго» замінити або підсилити електроопори.
А якщо не зроблять усе як слід – нічого, будемо приймати туристів та показувати їм місцеві пам’ятки, дивуючи увесь світ своєю винахідливістю та безтурботністю, потроху складаючи коштів на ремонт українських аналогів італійських архітектурних меморіалів. Можливо, пройде зовсім небагато часу, і поряд з падаючими вежами а-ля Піза (чи то пак, поблизу цих місць) з’являться і «розвалини Колізею». Проте, тоді уже владі буде не до сміху, а «Обленерго» буде змушене відшкодовувати мешканцям (дай Боже, живим), принаймні, вартість зруйнованого житла.
Ольга Лисиця
