https://moyagazeta.com/

Колишній начальник служби охорони Хмельниччини на заслуженому відпочинку пише вірші для рідних

29 жовтня Державна служба охорони відзначає 61 рік з дня створення структури. З цієї нагоди керівництво завітало в гості до колишніх працівникам служби, які чимало років присвятили себе цій нелегкій професії.

– Ветерани – наші наставники, які колись нас навчали. І наш обов’язок – опікуватись ними та, по можливості, допомагати їм. Кілька разів на рік намагаємося навідатися до наших ветеранів, колишніх співробітників, – говорить заступник начальника Управління Державної служби охорони при УМВС України в Хмельницькій області підполковник міліції Володимир Онистюк, який також завітав у передсвятковий день до колишнього керманича служби охорони.

Борис Іванович Денчик у правоохоронних органах відслужив більше чверті століття. До лав людей у формі став, коли йому було за тридцять. За Радянського Союзу спершу працював заступником начальника служби охорони області, а через кілька літ очолив структуру.

– Колись позавідомча охорона була єдиною службою, яка працювала вночі. Захищали людей від хуліганів, крадіїв, припиняли сімейні конфлікти. Бувало, прийшов додому з роботи, а тут телефонують, що обікрали універмаг в м. Красилів. Кидаю все, виїжджаю, – пригадує випадки зі служби Борис Іванович.

Такий напружений ритм не змусив Бориса Івановича полишити службу. Більше того, роботу полюбив і вже не уявляв свого життя без оперативних виїздів. Найбільше, чим пишається ветеран служби – це те, що йому вдалося згуртувати тодішню багатотисячну армію підопічних. Адже у будь-якій роботі, певен, найважливіше – людяність та підтримка товаришів. У Радянському Союзі, зізнається, працювати було нелегко. Зараз, каже, не менше проблем. Втім, радіє, що технічний прогрес таки дався взнаки.

– У нас була одна-дві машини. Всю ніч наші працівники пішки ходили і шукали злодіїв. А зараз службових автомобілів дуже багато і це в багатьох випадках допомагає швидше зреагувати на виклик та запобігти крадіжці, затримати злодія, – зазначив ветеран Державної служби охорони Борис Денчик.

Зараз Борису Івановичу – 76. Разом з дружиною він вже більше півстоліття. Цього року відзначатимуть смарагдове весілля. Чоловік на заслуженому відпочинку склавши руки не сидить. Влітку подружжя переїжджає із квартири гамірного міста в невеличкий дачний будиночок на околиці Хмельницького. Тут вони пораються – вирощують овочі, мають грядки, невеликий садок та квітник. Загалом на 12 сотках розміщена господа колишнього начальника охорони та учительки. Кажуть, що життя за містом оздоровлює їх та надає сил.

А у вільні від господарства години Борис Іванович пише вірші. У родині його жартома називають «сімейним поетом». Кажуть, що віршів вистачить на кілька збірок. Дебютував у творчій царині ще у шкільні роки. Тоді заримував зізнання у коханні до майбутньої дружини. Декламуючи свій вірш, Борис Іванович, згадуючи тодішні емоції, не міг стримати сліз.

Экзамен сдан, теперь далекая дорога. Сегодня уезжаю я домой, А на душе какая-то тревога, Все мысли заняты тобой.

С тобою на перроне попрощался, Тебя тогда поцеловал

И поезд мой в ту ночь умчался, Нам о разлуке рассказал.

Приехал я домой благополучно. И сыт, и всех хватает мне, Но только без тебя мне, Люда, скучно – Я часто вспоминаю о тебе!

Все эти дни каникул я с тобою, Где не был я, и ты со мной тогда. И вот сейчас морозною зимою Хочу, чтоб вместе мы были всегда!

Альона Шибунько УДСО при УМВС України в Хмельницькій області