https://moyagazeta.com/

Людмила Головко: «Життя – дорога річ, а здоров'я ще дорожче!»

Кор.: Людмило Леонтіївно, Ви відома у місті людина, були депутатом, знаєте всі таємниці, як кажуть, зсередини. На Вашу думку – чого Хмельницькому не вистачає у медичному плані, щоб все було, як то кажуть, «на рівні»?

Л.Г.: На даний момент охорона здоров’я реформується, готуючись до перетворення в сімейну медицину. Коли подібне остаточно станеться – поки невідомо, але розмови про це йдуть давно, та й цей шлях вже пройшли інші країни світу. Сам по собі проект економічно доцільний, але на практиці його досить важко реалізувати. Чому? Тут треба враховувати наш український менталітет і звичний уклад життя. До речі, як не дивно, легше сімейна медицина може відбутися в селах, ніж у містах, оскільки там її легше реалізувати, та й де-факто в селах медицина вже давно є сімейною. Ось у місті буде важче. В ідеалі сімейний лікар повинен знаходитися поряд із людьми, яких він обслуговує. Це означає, що його офіс повинен розташовуватися на підконтрольній території, і бути чимось на зразок невеликої поліклініки з апаратами ЕКГ- та УЗДдіагностики, експрес-лабараторією та інші. Крім того, у сімейній поліклініці обов’язково повинен бути і психотерапевт, оскільки люди часто приходять до лікаря «просто поговорити». Так зроблено у багатьох країнах світу, наприклад, у Прибалтиці, де я вивчала досвід поліклінічної служби. Але я не впевнена, що таке може відбутися тут, враховуючи нашу вічну бідність і недостатнє фінансування. Хоча сам по собі цей сімейний проект, впровадження страхової медицини – речі потрібні, можливо, навіть необхідні, але проблематичні для реалізації при сучасному рівні розвитку нашої економіки. Шкода, якщо буде саме так, оскільки сімейний лікар, крім надання медичної допомоги, ще веде санітарно-просвітницьку роботу, розвантажуючи інші служби та допомагаючи їм.

Ще хочеться, щоб у нашому місті, як і в області, покращилася ситуація з медичною діагностикою для населення. Наприклад: віддавати 500 і більше гривень за комп’ютерну томографію, яку у нас проводять в більшості приватних діагностичних центрах, для багатьох громадян вельми дорого. Саме тому вони у повному розумінні цього слова економлять на власному здоров’ї…

Кор.: І якої медичної апаратури в місті не вистачає?

Л.Г.: В принципі, у нас проводять більшість необхідних досліджень в комунальних лікувальних закладах, але практично всі високоточні та детальні обстеження – лише в приватних кабінетах. На жаль, життя – дорога річ, а здоров’я ще дорожче…

Кор.: Пропоную трохи відійти від медичної тематики, і поговорити про іншу складову нашого сучасного життя – політику. Вище вже говорилося, що Ви були депутатом. Чи все Вам вдалося реалізувати, чого прагнули?

Л.Г.: Моя основна спеціальність – нефролог, тобто фахівець, який займається хворобами нирок. Дуже багато людей страждають подібними захворюваннями, а деяким життєво необхідні трансплантація або лікування апаратом штучної нирки. Саме тому, коли я була депутатом, мені вдалося ініціювати це питання, і керівництво міста мене підтримало. Певна сума з бюджету виділялася на проведення гемодіалізу, підтримуючого нормальне життя багатьох хмельничан, плюс інші матеріальні забезпечення. На жаль, зараз, коли мене там немає, багато що ослабло, і на деяких хворих із цією патологією звертають менше уваги… Шкода, що ці хворі губляться…

Кор.: Людмило Леонтіївно, Ви, напевно, все одно тримаєте руку на пульсі нашого політичного життя? Як Ви вважаєте, хто з хмельничан, які збираються стати депутатами Верховної Ради, дійсно у повному розумінні цих слів готовий виконувати обов’язки на благо народу? Адже не секрет, що для абсолютної більшості кандидатів основним мірилом є лише гроші…

Л.Г.: Депутатом від мажоритарного округу має бути людина, яка народилася в Хмельницькому, постійно проживає тут, знає місто зсередини і розбирається в його проблемах. Не вважайте за рекламу, але саме Віктор Коліщак підпадає під усі ці пункти. Я це кажу ще й тому, що була разом з ним у одному депутатському корпусі, тому знаю його досить непогано. Не у кожної людини є така «економічна чуйка»! Згадаймо хоча б каток у парку Івана Франка, створений Віктором Михайловичем. Адже він без державного фінансування придумав і реалізував дуже корисний для міста проект, що користується чималою популярністю! Хоча цей приклад є більше благодійним,я б навіть сказала – доказом любові Віктора Коліщака до рідного міста,аніж комерційним. А рідний Хмельницький він любить, пишається ним, робить багато добрих справ для міста та його мешканців щиро і безгучних слів. Це людина слова і діла. Поспілкуйтесь з ним і ви почуєте багато його цікавих та корисних для міста планів та ідей. Отже, я вважаю, що для Хмельницького цей варіант є практично ідеальним.

Кор.: Що Ви хочете побажати хмельничанам у День міста? І вчителям напередодні Дня вчителя?

Л.Г.: У першу чергу, природно, усім здоров’я! Чого ж іще мусить бажати медичний працівник? Адже це та цінність, яка необхідна всім, незалежно від віку і добробуту. Також хочу побажати оптимізму та віри у власні сили, і щоб наше місто постійно радувало своїх жителів!

Спілкувалась Людмила Лунина