https://moyagazeta.com/

У Хмельницькому вшанували памґять Вґячеслава Чорновола

Вшанувати пам’ять палкого патріота, Героя України, засновника і багаторічного лідера Народного Руху України прийшли представники міської та обласної влади, молодь та громадськість міста.

У церемонії покладання квітів взяли участь секретар міської ради Валерій Лесков, заступник міського голови Іван Прокопець, заступник голови обласної ради Василь Осадчий та заступник голови-керівник апарату обласної державної адміністрації Лілія Бернадська.
В’ячеслав Максимович Чорновіл — відомий український політик, державний діяч, публіцист і журналіст, лідер Народного Руху України, Герой України.
Народився 24 грудня 1937 року в с. Єрки Звенигородського району Черкаської області у родині сільських учителів. Мати Килина Харитонівна (1909—1985) — учителька початкових класів, батько Максим Йосипович (1909—1987) — викладач української мови й літератури.
У радянські часи сім’я зазнала переслідувань. 1937 року було заарештовано рідного батькового брата Петра, який не повернувся з ув’язнення. Зазнавав переслідувань і батько. Сім’ї Чорноволів доводилося переїжджати з села в село, міняючи місця роботи.
1955 року закінчив Вільхівецьку середню школу із золотою медаллю і того ж року вступив до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка на філологічний факультет, а з 2-го курсу перевівся на факультет журналістики. Ще під час навчання в університеті в нього сформувалися антиімперські, антикомуністичні переконання. У 1957 році був змушений на рік перервати навчання в університеті після публікації у факультетській газеті про “нестандартне мислення”. Щоб не вилетіти з університету, поїхав на ударну будову до Маріуполя (на “перевиховання”), де працював у багатотиражці будівельників. Закінчив університет з відзнакою, захистивши дипломну роботу на тему “Публіцистика Бориса Грінченка”.
Під час випускного вечора в університеті пішов на Володимирську гірку і дав клятву, що все життя буде боротися за Україну.
З липня 1960 до травня 1963 року В’ячеслав Чорновіл працював на Львівській студії телебачення спочатку редактором, потім — старшим редактором передач для молоді.
Почав виступати як літературний критик, досліджуючи творчість Т. Шевченка, В. Самійленка, Б. Грінченка.
У травні 1963 року переїхав до Києва, щоб продовжити наукову роботу з історії української літератури. Відтоді до вересня 1964 року працював на будівництві Київської ГЕС і жив у Вишгороді.
1964 року склав кандидатський мінімум, пройшов за конкурсом до аспірантури Київського педінституту, але за публічний протест разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом у кінотеатрі “Україна” на прем’єрі фільму Параджанова “Тіні забутих предків” проти політичних арештів 4 вересня 1965 року, його було виключено з аспірантури, позбавлено роботи та можливості публікувати свої праці. Це стало перешкодою до захисту вже майже готової дисертації про публіцистичну творчість та громадську діяльність Б. Грінченка. Але він влаштовується літпрацівником у газеті “Друг читача”.
Започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників разом з І. Світличним, І. Дзюбою, Є. Сверстюком, А. Горською, М. Плахотнюком, Л. Танюком, В. Стусом та ін. В’ячеслав Чорновіл був одним з найяскравіших організаторів та активістів цього руху, що в 60-ті —70-ті роки протистояв тоталітарному режимові, виступав за відродження України, її мови, культури, духовності, державного суверенітету. Брав активну участь у діяльності Київського клубу творчої молоді (КТМ).
За відмову давати свідчення на закритому суді братів Горинів В. Чорновола засудили до трьох місяців примусових робіт.
Репресії лише посилювали в ньому силу опору: звільнення з роботи прискорило працю над документальним дослідженням “Правосуддя чи рецидиви терору?” (травень 1966 року). Це був, мабуть, один із найсміливіших зразків тогочасної української політичної публіцистики. Наступний вирок у листопаді 1967 року — жорстокіший. За звинуваченням у “наклепі на радянський суспільний і державний лад” йому було присуджено три роки ув’язнення в таборах суворого режиму. Причиною і цього разу виявилася журналістика: В’ячеслав Чорновіл уклав документальну збірку “Лихо з розуму” (Портрети двадцяти “злочинців”), де подав матеріали про арештованих у 1965 році шістдесятників. Звільнили його в 1969 році.
З 1970 року В’ячеслав Чорновіл працював спостерігачем метеостанції в Закарпатті, землекопом археологічної експедиції в Одеській області, вагарем на станції Скнилів у Львові.
У 1970 році Чорновіл починає випуск підпільного журналу “Український вісник”, в якому друкує матеріали самвидаву, хроніку українського національного спротиву. Він — його організатор, редактор і видавець. Під час відомої загальноукраїнської “зачистки” 1972 року його арештовують знову. Суд виніс вирок: 6 років таборів і три роки заслання за “антирадянську пропаганду й агітацію”.
Відбував термін у мордовських таборах для політв’язнів. В. Чорновіл був організатором і учасником численних акцій протесту, голодовок, виснажливої боротьби за статус політв’язня. Понад половину терміну провів у ШІЗО (штрафний ізолятор) і ПКТ (приміщення камерного типу). «Зеківський генерал» — так назвав нарис про нього письменник Михайло Хейфец.
Разом з Борисом Пенсоном В’ячеслав Чорновіл написав книгу “Хроніка таборових буднів” (1975), яку було нелегально передано з табору за кордон і опубліковано 1976 року у журналі “Сучасність”.
На початку 1978 року був відправлений етапом на заслання в с. Чаппанду (Якутія), де працював чорноробом у радгоспі, пізніше в Нюрбі — постачальником. Там написав брошуру про боротьбу за статус політв’язня в таборах (1977—1978) під назвою “Тільки один рік”. Від рукопису, переданого за кордон, відновлено тільки фрагменти.
22 травня 1979 року Чорновіл став членом Української гельсінської групи.
У квітні 1980 року знову заарештований на засланні за сфабрикованим звинуваченням (фактично — за опозиційні виступи та за участь у Гельсінській групі). Тримав 120-денну голодовку протесту. В останньому слові на суді В’ячеслав Чорновіл звинуватив КДБ і міліцію у фальсифікації та закликав суд не брати участі в змові. Був засуджений на п’ять років позбавлення волі. 1983 року звільнений за протестом прокурора Якутії без права виїзду в Україну. Працював кочегаром на заводі будівельних матеріалів у місті Покровську.
У травні 1985 року В’ячеслав Чорновіл повернувся в Україну. Зміг улаштуватися на роботу у Львові тільки кочегаром у Міськрембудтресті та школі-інтернаті. Відновив активну політичну діяльність. Восени 1988 року разом з М. Горинем дав інтерв’ю закордонній журналістці Марті Коломієць, у зв’язку з чим влада розгорнула кампанію за видворення їх з СРСР. Чорновіл і Горинь звернулися до урядів усіх держав, щоб їх не приймала жодна країна. Тоді ж звільнений з роботи з політичних мотивів.
Влітку 1987 року В. Чорновіл відновив видання “Українського вісника”, редактором та автором якого був протягом двох років.
11 березня 1988 року з М. Горинем і З. Красівським підписав Звернення до української та світової громадськості про відновлення діяльності УГГ. Цього ж року ініціював створення Української гельсінської спілки (УГС), яку від початку задумав як політичну партію. Був її співголовою, а також співавтором програмних документів, зокрема “Декларації принципів Української гельсінської спілки”, яку оприлюднив 7 липня 1988 року на 50-тисячному мітингу у Львові. УГС стала першою в Україні відкритою опозиційною КПРС організацією партійного типу. В’ячеслав Чорновіл був одним з трьох робочих секретарів, потім членом виконкому УГС, очолював пресову службу — написав і відредагував понад сто листів прес-служби УГС, які оперативно, у день виходу, передавалися по радіо “Свобода”, а також розповсюджувалися самвидавом.
Від часу створення (8—10 вересня 1989 року) Народного Руху України (НРУ) — член Руху та його Великої Ради, з березня 1992 — співголова, а з грудня 1992 року — голова НРУ.
У березні 1990 року В’ячеслав Чорновіл був обраний депутатом Львівської обласної ради та Верховної Ради України. Він був одним з лідерів радикального крила демократичної частини Верховної Ради — Народної Ради.
З квітня 1990 року до квітня 1992 року — голова Львівської облради та облвиконкому. Восени 1991 року В’ячеслав Чорновіл був кандидатом у Президенти України (2 місце, 7 420 727 голосів або 23,27%).
У жовтні 1991 року на Великій козацькій раді В’ячеслава Чорновола обрано гетьманом українського козацтва.
З квітня 1992 року — на постійній роботі в парламенті України. Народний депутат України двох наступних скликань — 1994 і 1998 років. Керівник депутатської фракції Народного Руху України. З 1995 року член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи.
Шеф-редактор незалежної громадсько-політичної газети “Час/Time” (з січня 1995 до травня 1998) і “Час” (з жовтня 1998 до березня 1999).
Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1996) у галузі журналістики й публіцистики.
Лауреат Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна (1975).
Нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня (1997).
25 березня 1999 року В’ячеслав Чорновіл загинув за нез’ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. На місці загибелі встановлено справжній козацький хрест. Поховано видатного українського державного діяча на центральній алеї Байкового кладовища. 2000 року посмертно присвоєно звання Героя України.

Автор: УВІП