https://moyagazeta.com/

Валерій Кольгофер: «Ми досягнемо відповідного результату в конкретних справах, якщо будемо працювати всі разом!»

Кор.: Валерію Олександровичу, з яких новин для Вас почалася робота у Летичеві – з приємних, чи, так би мовити, не дуже?
В.К.: Ну а Ви як вважаєте – якою новиною було те, що район по соціально-економічному і культурному розвитку знаходиться на двадцятому місці із двадцяти можливих?

Кор.: І з чого ж Ви почали?
В.К.: Тут на все треба було подивитися власними очима. Саме тому почав об’їжджати кожен населений пункт, кожну сільську раду, та спілкуватися з громадою. Тепер можу сказати, що за цей неповний рік побував у кожному куточку, інколи по 3-4 рази, був в усіх садочках, ФАПах (фельдшерсько-акушерський пункт), школах, державних установах, підприємствах… Найбільше мене тоді здивувало, що майже 50% населених пунктів не мали транспортного сполучення! Люди жили десь за 14 км від найближчої зупинки і мусили проходили цей відрізок шляху пішки! Як це взагалі було можливо?

Кор.: А яка ситуація на сьогодні?
В.К.: На сьогоднішній день ми маємо 99% забезпечення транспортним сполученням і, думаю, десь через 2-3 тижні це число збільшиться до 100%. Але справа була не лише у транспорті, а й у дорогах. Запитаєте, де ми знайшли гроші на ремонт? Ми використали місцевий потенціал, адже Летичівщина славиться своїми гранітними кар’єрами, наприклад, Головчинецьким. Саме тому ми мали можливість по селах прогрейдерувати дорогу твердим сипучим матеріалом. Потрібне було лише бажання та відповідальність того чи іншого керівника. А ось із цим і були проблеми – саме тому відбулись кадрові зміни у Летичівській філії «Райавтодор»…
Ще одним проблемним питанням стали райспоживспілки, які обслуговують віддалені населені пункти магазинами, де продаються продовольчі та господарські товари. Ці магазини були у жахливому стані, а у деяких населених пунктах вони були давно закриті. Що можна було відповісти, наприклад, мешканцям села Малаківщина? Там проживає усього 27 осіб, які питали: «Навіщо нам потрібна пенсія, якщо ми не можемо собі купити необхідні господарчі товари, не кажучи про таку звичайну річ як морозиво, бо у селі немає магазину, і жоден транспорт до нас не доїжджає?!» На даний час у 95% віддалених населених пунктів відкриті магазини. Немає маленьких справ, тому що з кожної, здавалося б, маленької справи, складається велика. Я просто не розумію, чому важливі проблемні питання не вирішувалися! Хоча ні в якому разі не збираюся дорікати попередньому керівництву – можу говорити щось добре, або мовчати, а суддею їм нехай буде Бог і люди.
Одним із наших нагальних питань на даний час є ремонт дороги, яка веде до села Лісоберезівка. Вже запущено транспорт на Прилужне, зроблено дорогу по селу і до церкви. За цей рік я багато спілкувався із селянами, почув їх крик душі та розпач – і це мене дуже сильно зачепило. Подумайте – з чого живуть люди на селі? Майновий пай, якщо було майно, земельний пай, домашнє господарство, молоко і пенсія. Все! Але при цьому необхідно, щоб у цих селах були транспортне сполучення, нормальна дорога, вуличне освітлення і вчасно виплачували соціальні виплати.
Також працюємо над наповненням бюджету району. З цією метою підняті ставки орендної плати за використання сільськогосподарських земель та земель водного фонду. Сприяють наповненню бюджетів сільських та селищних рад району укладені соціальні угоди із орендарями земельних паїв. Відповідно до них в 2012 році орендарі сплачують 30 грн за 1 га орендованої землі, що на 15 грн більше ніж в минулому році.

Кор.: Для цього потрібна нормальна влада…
В.К.: Так, владу вибирає громада, делегує «на місця» і делегує відповідні повноваження. Влада має завжди стояти обличчям до людей. Саме тому, не зважаючи на те, що є офіційно встановлені дні та години прийому, ми готові вислухати проблеми людей у будь-який робочий день для того, щоб ефективно та швидко їх вирішити. Працівник державної служби мусить розуміти, що він є людиною, яка слугує державі. Джерелом держави є народ, тому він є служителем народу. Готовий до цього розуміння – працюй, не готовий – до побачення. Це ж держслужба, а не держвідпочинок. Моєю позицією у житті є вислів: «Не посада красить людину, а людина посаду». Якщо ти щиро та відверто хочеш щось зробити – роби. Наші люди мудрі, саме тому розрізняють, де щирість, а де брехня. Я відчуваю, що люди мені довіряють. А якщо вони починають довіряти, я та команда людей, які працюють зі мною, відчуваємо шалену відповідальність. У нашому районі відсутнє жодне політиканство! Хоча ні, існує лише одна політика – розвиток Летичівського району. Основне для нас – відверто, щиро, порядно, достойно виконувати роботу, яку нам довірила громада.

Кор.: Що, окрім такого болючого питання як ремонт доріг необхідно вирішити?
В.К.: Одна з найважливіших проблем Летичівщини – газифікація. На жаль, вона є одним із найменш газифікованих районів області. Це питання у Василя Степановича Ядухи на особистому контролі. За його сприяння було виділено 500 тисяч гривень з обласного бюджету для продовження газифікації селища Летичів. Його підтримка відчувалася та відчувається постійно у будь-яких проблемних питаннях газифікації Летичівського району. Бувало таке, що керівники вуличних кооперативів, представники Летичівської філії ПАТ «Хмельницькгаз» вирішували проблему газифікації на 300 тисяч, а проблем по благоустрою з’являється на мільйон! Тому ми чітко впорядкували це питання, і робимо так, щоб не тільки Летичів був повністю газифікований, а й увесь район в цілому. Я думаю, що ми зробимо все, щоб у найкоротші терміни газифікувати його на 90-100 %.
Не можна ні в якому разі забувати й про освіту. Знаєте, що є однією з найгострішою проблемою сільських шкіл? Облаштування внутрішніх туалетів! Чи може хтось повірити, що з 24 шкіл вони існували лише у 4 чи 5?! На сьогоднішній день ми вже маємо 19 внутрішніх туалетів (на кожний витрачено близько 50 тисяч). Думаю, що за 2-3 місяці їх взагалі буде 21-22.
З обласного бюджету, завдячуючи підтримці та розумінню голови облдержадміністрації Василя Ядухи, комп’ютеризовано 5 нових класів району. Крім того, оновлено шкільний автобусний парк. Сьогодні, також, за кошти державної субвенції в сумі 1 млн. 107,5 тис. грн завершується реконструкція Летичівського навчально-виховного комплексу № 1 (утеплення фасадів закладу). Ще 300 тисяч гривень виділено з обласного бюджету на заміну підлоги та внутрішніх дверей. 310 тисяч коштів обласного бюджету освоюються в Летичівському навчально-виховному комплексі № 2. В закладі завершують ремонт котельні, впорядковано їдальню і встановлено біля приміщення нову огорожу. Також проводяться роботи на фасаді центральної районної лікарні – замінюються всі вікна, робимо нову покрівлю, утеплення, оновлюємо медичне обладнання. До речі, минулого року був придбаний новий рентгенапарат за кошти обласного бюджету. Зробили ремонт у деяких палатах для ветеранів Великої Вітчизняної війни. Томі підтримку очільника обласної державної адміністрації Василя Ядухи та обласної ради Миколи Дерикота ми відчуваємо постійно.

Кор.: А що Ви скажете про багаторічні проблеми Летичева із водою?
В.К.: Дуже добре, що Ви мене про це запитали. Проблема водогону райцентру існує вже давно, ще з радянських часів. На даний момент вона вирішується, документи вже лежать у міністерстві, і міністр ЖКГ обіцяв, що найближчим часом ми отримаємо чітку відповідь, у якому місяці буде профінансовано водогін на Летичів. Адже те, що вода подається погодинно можна назвати лише знущанням над людьми. Влада мусить вирішувати проблеми водогону, каналізації, освітлення, займатися дорогами, школами, ФАПами. Влада робить все для того, щоб люди отримували медичні послуги якісно, у нормальних умовах. Ми повинні забезпечити ФАПи медикаментами, відповідним медичним обладнанням, приміщення має опалюватись належним чином, аби не було ситуацій, коли людина приходить до ФАПу перев’язати палець, який випадково порізала, а йде звідти з запаленням легенів… Саме тому працюємо над вирішенням усіх цих проблем постійно, не покладаючи зусиль.

Кор.: Є вже якісь позитивні зміни? Адже Ви казали, що район займав у рейтингу соціально-економічного і культурного розвитку останні місця…
В.К.: А у першому півріччі цього року піднялися на дев’яте! Цього ще не достатньо! Ми хочемо, щоб Летичівщина розвивалася і я впевнений, що досягнемо відповідного результату в конкретних справах, якщо будемо працювати всі разом. На сьогодні вже маємо перші місця по врожайності в області. Цього року вперше відбулася історична подія – підписана угоду побратимства із польською гміною Івановіци. Вважаю, що треба кожен рік підписувати подібні угоди про співпрацю, адже це обмін досвідом, спілкування, інвестиції в район і в цілому в область. Перший крок ми вже зробили.
Також, вперше з дня незалежності нашої держави впроваджений день міста Летичева. Практично усі керівники підприємств та організацій хотіли, щоб ми започаткували подібне свято, адже воно, по-перше, згуртовує людей, які починають відчувати себе патріотами малої Батьківщини, по-друге, ми не можемо презентувати Летичів на рівні області, держави чи навіть за її межами, не маючи власного свята. Є гарні слова нашої письменниці, які запали мені в душу:
«Містечко моє миле мальовниче,
Історією славен образ твій,
Нескорений, незламний і величний Летичеве,
О батько рідний мій»
Так, на сьогодні Летичів вже став для мене рідним, адже саме тут я зробив «перші кроки» у якості держслужбовця. Як буде далі – поки що не знаю, знає лише Бог. Але я працюю в інтересах громади, на результат, щоб можна було щиро та відкрито дивитися в очі населенню.

Кор.: Що Ви хочете побажати усім мешканцям Летичівщини?
В.К.: Головне – щоб наш район розвивався. Я хочу бачити його найкращим районом в області, адже тут мешкають працьовиті, щирі, відверті люди. Також дуже важливо, щоб ми завжди, при будь-яких ситуаціях, ніколи не мінялися, залишалися тими, ким ми є. Людина, пройшовши шлях від біди до досягнення певного результату, мусить залишатися завжди людиною. Є мудрі слова: «Якщо ти став на дві ноги, ти ще не людина. А ось коли люди скажуть, що ти людина, тоді дійсно знай, що ти людина». Одного разу я чув, як питали першокласників, ким вони хочуть бути. Хтось відповідав, що хоче бути льотчиком, хтось – міліціонером, але одна дитина відповіла, що хоче бути людиною. Так от, бажаю всім, у першу чергу, бути людьми!

Спілкувалася Людмила Лунина