by До речі, разом з прес-релізом кожен бажаючий отримував страшний інформаційний лист під назвою «Заява». Лист від нашого з вами імені, шановні подоляни, тому його варто знати. Там було написано, що ми, молодь Хмельниччини, молодіжні і громадські організації міста та його жителі, як виявилось, виражаємо повну підримку президенту України в його останніх, провокативних рішеннях щодо Чорноморського Флоту. Крім цього, ми вимагаємо дискримінації деяких російських політиків і особливого контролю громадян з подвійним громадянством… В останньому, мабуть, особливо зацікавлені хмельничани з іноземним корінням. Вони, кажись, не впевнені в своїй благонадійності і тому просять поставити самих себе під особливий контроль… На десерт, шановний читачу, ти навклішки прохаєш прискорити входження України до НАТО. І далі пояснюєш таку позицію тим, що інакше забезпечити суверенітет нашої неньки і цілісність її кордонів буде неможливо… Тільки якщо чужими руками – це можна. Парадоксально, але цим самим ми відсилаємо на пенсію головнокомандуючого наших несамостійних, а значить, недієздатних збройних сил. А от флот нехай виводить… – тут Вітя канєшно молодець…».
Шановні Хмельничани, чому ж тоді я не зустів вас усіх на акції? Мабуть, ви підтримували «нацистів» з дому або морально? Або, дай Боже, ви їх не підтримували зовсім, а вони кажуть неправду, бо на мітинг прийшло чоловік 20-25, не більше. З цією публікою я і намагався вступити в діалог…
«Я можу вам все пояснити, як воно є насправді…», – тихо хтось каже поруч мене, я повертаюсь – напроти стоїть поважного віку чоловік з козацькими вусами – «Москалі винні в конфлікті і ніхто інший! Ви розумієте, що модель розвитку цих подій вже була зпрогнозована… тут і Нострадамус… памґятаєте, у нього є таке: «Не залишиться каменя на камені», але більше, звичайно, з Одкровення, хоч я і язичник, але точінше…, там є одне місце: «І запаляться вогні…», – це ж про цю олімпіаду… Все співпадає… Скоро як бахне!».
Поспішаю відійти від добродія, що загрожує «бахнути», але через два кроки на моєму шляху виростають два юнака з дещо недорозвиненими посмішками. «А ти часом не з газети «Шолом Алейхем»? – хитро примружуючись, питає мене один з них. Інший, потираючи руки, поспішає додати: «Є така єврейська газета…». Рефлекторно запитую: «І де ж ви бачили таку газету?». «Ти знаєш краще.. Хі-хі-хі…», – юнаки гигикають прикриваючи ротики долоньками, від чого стають дуже схожими на китайских гейш. Секундою пізніше вони навіщось тікають від мене і грайливо ховаються за спинами інших націоналістів.
Від шоку відволікає шум і галас. Це демонстранти під власні аплодисменти пишуть на стенді нехитрий лозунг: – «Україна для українців, Грузія для грузинів…» – їм, мабуть, здається що осетини – це китайці… Далі організатори акції допускають такитичну помилку – вони пропонують перехожим також написати свої думки поруч з їхніми. Перехожі моментально починають псувати ватман фразами типу – «Жителі Осетії, ми розумієм ваше жахливе становище, тримайтесь…», або «Міха, йди геть!». В пориві відновити ідилію єднання націоналістів і заодно привернути до себе увагу, юнак з масовки, робить винятково дотепний хід. Він переправляє в написаному слово «Міха» на слово «Москаль», червоніє, і мало не кланяється, зірвавши оплески і схвальні вигуки побратимчиків.
До мене підходить жіночка, яка роздавала людям «Заяви», і просить мене поставити свій підпис на підтримку цього ганебного «документа» та їх дій. Відповідаю їй, що ще не встиг його прочитати. Жіночка заспокійливим тоном каже: «Юначе, повірте мені, нічого кримінального я вам не пропоную…, от беріть ручку…, в цій графі, будь ласка…». На її подив, все одно чомусь не підписуюсь під невідомим папірцем.
Нарешті серед мітингуючих зґявляється осередок дискусії, підходжу і чую таке: «Коммунистический Китай это Донцовский интегральный национализм… Китайцы, между прочим, – убежденные националисты…». Слухаю якийсь час і запитую у дискутуючих, чи їх зачіпає тема війни в Осетії (я вже починаю сумніватись в тому, що змістом акції є війна). «Я знаю, ви єврей…, це все пояснює…», – каже автор висловлювання про ідеологічний устрій Китаю, пан Грінчук – «Кажіть, з якої ви газети? На кого працюєте?»…
Поруч ведеться розмова ближча до «теми» – небайдужий перехожий намагається щось пояснити демонстрантам які оточили його з усіх боків…
Житель міста – «…загинули 14 солдатів і біля 1600 мирних мешканців…, ви взагалі дивитесь новини?»
Прапороносець КУНа – «Я знаю і без ефіру, що Росія – це світовий жандарм. І як ви можете не підтримати наших братів грузинів, ваша генетична спадковість, ваші гени значно ближчі до генів грузинів, ніж росіян…»
Активіст від організаторів – «Все неправда! Там тільки 44 померло і 400 поранено – і не треба роздувати з цього таку велику проблему!»
Житель міста – «Але в подібних ситуаціях держава (в нашому випадку Грузія), ні за якими міжнародними законами не має права використовувати регулярні війська. Лише загони поліції, і то тільки там, де це насправді потрібно, де є якісь заворушення!»
Дід (який нападав на фотоспалах) – «У грузинів гаряча кров, їм можна пробачити…»
Житель міста – «До речі, вас не дивує, що там, де є якісь геополітичні інтереси Америки – зразу ж роздувається конфлікт?»
Прапороносець КУНа (дещо дискредитуючи себе) – «А от давайте візьмем приклад з Югославією – там було все інакше, все зовсім не так… (коментар не варто продовжувати, тому що він, дійсно, не стосується теми).»
Язичник – «А я от язичник, і що ви мені на це скажете?»
Житель міста розводить руками, мовляв, про що тут можна говорити…
Прекрасний момент для знімка. Спалах. Миттєво на мене кидається дід-активіст – «Мене не можна фотографувати! Що ти собі дозволяєш!». Він намагається вибити фотоапарат з моїх рук, чи то пак просто мене вдарити – я встигаю зробити ще декілька знімків. І тут відбувається диво – якісь молодчики його швиденько «дискваліфікують» і кудись дівають. Все це відбувається так хвацько і професійно, що мені починає здаватись, ніби тут не було цієї людини взагалі. «А добре вони підготувались до акції. Отак буде з кожним в їх націоналістичному раю!» – виникає думка.
Не залишаю все так просто – потрібно ж дізнатись, куди діли дідка. Підходжу до прапороносця КУНа – прапороносець відходить. Не залишаючи наміру поцікавитись, що коїться, роблю ще декілька кроків йому назустріч. КУНівець, озираючись, боком тікає від мене і зупиняється тільки під стіною «Либідь Плази». «Навіщо ви від мене тікали?» – дивуюсь я. «Ви неадекватна людина!» – з ненавистю каже він. «Чим саме я здався вам неадекватним?» – ще більше дивуюсь. «А з якими намірами ви тут розпитуєте, ми вам нічого не скажемо!»
Підтримати мітинг прийшов депутат обласної ради Олесь Вітряний, у якого автор статті взяв наступне інтервью:
Корреспондент – Як ви можете прокоментувати останні події в Грузії?
Олесь Вітряний – Як націоналіст, я підтримую і Грузію і осетинів, але не росіян. Росія не може жити без розширення. Осетія не визнана ніким – це не варіант з Косово, коли всі його підтримали. Осетію ми не підтримуємо.
Кор. – Чиї війська першими увійшли на територію Осетії?
Олесь – Першими…, нам достовірно невідомо, але війська Грузії увійшли в Осетію першими. Але ж це невизнана республіка! Керівництво якої – всі росіяни. («А Росіі, як і кожній імперії, за законами існування імперій, необхідно з кимось воювати», – втручається в нашу розмову один із організаторів акції).
Кор. – Як відомо, відокремлення Осетії почалось ще наприкінці 80-их (при розпаді «Союзу»), а пік його припав на початок 90-их, після чого конфлікт пішов на спад. Чому ж саме зараз, за правління Саакашвіллі, Грузія раптом вирішила загострити питання і розпочати війну?
Олесь – Саме зараз…, бо саме зараз Осетією не виконуються директиви зверху, і вона стала занадто конфліктною… розумієте, ми йшли проти керівництва Осетії, а не проти людей…
Кор. – Але чому ж тоді під артиллерійським обстрілом військ Грузії загинуло більш ніж півтори тисячі мирних жителів Осетії? Не керівництва автономії і навіть не її солдатів, а мирних жителів!
Олесь – В кожній війні є такі постраждалі…, але я б не став так висловлюватись, як ви… Тому що ніякої окремої від Грузії Осетії не існує! Осетія це частина Грузії, не більше… («А Росія – це імперія, що постійно розширюється!» – допомагають закінчити думку Олесю організатори акції).
Кор. – Якщо ви праві – тоді це громадянська, братовбивча війна. Це все одно якби Ющенко як головнокомандуючий, взяв і почав обстрілювати Кримський півострів. Як можна в такому разі підтримувати дії Саакашвіллі?
Олесь – А…. а чому ж ви тоді не згадуєте, що Росія потім бомбувала Грузію?.. («Кляті москалі», – суфлюють збоку.)
Підбиваючи підсумок, залишилось сказати одне – було просто дуже нудно. Свічки, як самий крутий спецефкт акції, не хотіли горіти, і їх перестали підпалювати… А незабаром «нашоукраїнцям» стало важко тримати паперові плакати. Вони поклали їх на бруківку, і приклали камінчиками щоб не здуло… Деякі (особисто знайомі мені) учасники акції не дочекались її кінця, плюнули, здали прапори і пішли пити пиво…, отакої.
