https://moyagazeta.com/

Заслужений “Шикидим” зібрався на 10-річні заробітки до США

Втiм, нещодавна новина змусила Вiктора вiдволiктися вiд зборiв, пише expres.ua. Донька Христина ошелешила радiсною звiсткою – вона чекає народження дитини!

– Вiкторе, от дивлюсь на вас i дивуюсь: як можна у статусi дiдуся скидатися, даруйте, на хлопчиська. Вас, мабуть, “законсервували”?

– Насправдi все простiше. Я вперше став батьком у 18 рокiв, вдруге – у 22, а втретє – далеко за 30. А вiдтак завжди жив тим, чим цiкавились мої дiти: грав з ними у футбол, займався плаванням, перечитував десятки разiв дитячi й пiдлiтковi книжки, слухав тинейджерську музику. Моя душа не мала часу старiти, то й тiло їй пiдкорилось.

Тепер от старшi дiти вже онукiв менi дарують. Сашковому синочковi Давиду три рочки, незабаром Христинка мамою стане. Дуже хочу, щоб дiвчинка народилась! При цьому, я ще й сам татусь маленького хлопчика Павла. I сподiваюсь, що дружина Лариса подарує менi й донечку.

– Усi вашi дiти народились вiд рiзних шлюбiв. Як вдалося зберегти з ними родиннi стосунки?

– Не лише з ними, а й з попереднiми дружинами. Так сталося, що розлучалися тихо-мирно, без скандалiв. Але при цьому я не складав подружнiх обов’язкiв щодо матерiального забезпечення колишнiх дружин. Жодна з двох, яких я покинув, не подавала на алiменти. Бо я й так дiлив порiвну мiж дiтьми усе, що заробляв. Ну а те, що вихiднi, свята, вiдпустки проводив з усiма дiтьми, навiть не обговорювалось. А потiм двi мої попереднi дружини щасливо влаштували особисте життя. Можливо, вони навiть вдячнi менi за те, що пiдштовхнув їх до цього.

– Ви й справдi дивовижна людина! Подiї, якi бiльшiсть людей сприймає трагiчно, описуєте з легкiстю. Вашi нерви, мабуть, зi сталi зробленi?

– Насправдi все було не так просто, як здається. Кожен розрив стосункiв давався менi з неймовiрним болем. Проте час загоює рани. Єдине, що я завжди знав точно, – треба залишатися чоловiком у будь-якiй ситуацiї. I вiдповiдати за тих, кого прив’язав до себе. А дiти й онуки для мене – найдорожче.

– Знаю, що ви їздили щодня в iнший кiнець Києва, аби позайматися спецiальною зарядкою з Давидом, коли той був немовлям.

– I воно того варте: тi вправи i масажики дають ефект. Давид не знає, що таке банальнi шмарклi, не кажучи про щось серйознiше. А тепер ми з ним у басейн ходимо. Я мрiю, що вiн стане плавцем або ж у майбутньому серйозно займеться греблею на байдарках.

– Чому саме нею?

– Бо я, до вашого вiдома, маю звання майстра спорту з греблi. I якби не мiй прекрасний голос, то пiшов би у великий спорт. (Смiється). Я взагалi багато чого вмiю: стрiляю з лука, граю у великий тенiс. А свого часу навiть змагався в авто- i мотоперегонах.

За кiлька днiв менi виповниться 47 рокiв. Не вельми солiдне число, звичайно ж, проте дивлюсь на багатьох своїх ровесникiв i плакати хочеться. Бiльшiсть кругленькi черевця вiд’їла, дiставши ще й задишку, гiпертонiю, проблеми iз серцем… Отак зустрiнеш когось, з ким давно не бачився, а тобi починають жалiтися на те, що хребет болить, нога не гнеться, безсоння докучає. Я кажу: “А ти горiлки не пий i на диванi не лежи – воно й минеться! Коли ти на стадiонi востаннє м’яча ганяв? Коли у басейнi плавав?” Дивляться на мене, мов на божевiльного. А тодi так презирливо: “Тобi легко казати!”

А я не розумiю, чому менi легше? З ранку до вечора кручусь, мов бiлка в колесi, аби копiйку заробити. Просто стреси i негаразди, на вiдмiну вiд iнших, не коньяком заливаю. А йду на спортмайданчик i “викидаю” їх там.

– Кiлька рокiв тому ви захопилися дайвiнгом. Як успiхи?

– Маю особистий рекорд – спустився на глибину 35 метрiв у Червоному морi. Причому сам, без iнструктора. Мене, звiсно ж, пiдстраховували професiонали, але попросив не втручатися, якщо все йтиме нормально.

Скажу, що то неймовiрне вiдчуття. Адреналiну видiляється бiльше, нiж пiд час ралi. Здається, що ти потрапив в iнший свiт, iнший вимiр. Усiм рекомендую спробувати!

Iрина ЛЬВОВА