https://moyagazeta.com/

Бойове братство ювілярів Камґянець-Подільського вищого військового

До міста своєї юності і молодецької зрілості – Кам’янця-Подільського злетілися мов птахи випускники-ювіляри з багатьох країн колишнього Радянського Союзу, та навіть різних континентів, куди колишніх курсантів, а нині діючих генералів та полковників, офіцерів запасу, у відставці, депутатів, держслужбовців, підприємців і бізнесменів закинула життєва стежина.
Урочистості розпочалися із покладання квітів до погруддя уроженця Подільської землі – маршала інженерних військ Віктора Харченка, та вшанування букетами польових квітів своїх побратимів-випускників училища, які загинули в різних гарячих точках світу виконуючи військовий обов’язок.

Як і 20 чи 40 років тому учасники зустрічі випускників вишикувались на плацу факультету перед трибуною у курсантські ротні коробки. На чолі деяких підрозділів стояли командири взводів, рот чи батальйонів тих далеких років – офіцери, які вели своїх курсантів до лейтенантських зірок, готували їх до офіцерської служби.
Випускник 9-ї роти 2 взводу К-ПВВІКУ 1986 року полковник Сергій Мальченко, який сьогодні командує факультетом військової підготовки, правонаступником славетної кузні офіцерських кадрів інженерних військ, на правах господаря вітаючи в стінах альма-матер своїх “однокашників” і випускників інших років нагадав усім учасникам урочистостей далекий 1967 рік, коли було засновано славетний військовий навчальний заклад.

– Наступного року наш навчальний заклад відзначатиме 45 років від дня свого заснування, – зауважив Сергій Володимирович. – За ці роки зі стін Кам’янець-Подільського інженерного впевнений шлях офіцера розпочали не мало не багато – більше 15 тисяч лейтенантів серед яких понад 170 – золоті медалісти, майже тисяча випускників отримали дипломи з відзнакою. Тисячі наших випускників пройшли багато бойових точок, голови сотень посипані попелом Чорнобиля. Я хочу, щоб це ніколи не забувалося, щоб наше бойове братство міцнішало, щоб наші сім’ї знали, що будь-якої хвилини, не зважаючи на відстані, ми готові підтримати один одного.
Заступник начальника факультету військової підготовки з виховної роботи полковник Степан Данищук надав слово для виступу і привітання представникам від кожного випуску, ветеранам училища, почесним гостям свята.

Завершився мітинг традиційним для такого заходу проходженням урочистим маршем з рівнянням праворуч. “…Випуск 1971 року прямо, решта право-руч! Кроком руш! – закомандував командир батальйону лейтенантів-випускників 1986 року полковник у відставці Володимир Старшинков”. Коробки ветеранів пройшли повз трибуну мов на параді. Куди ділись біль в ногах чи в спині, адже роки беруть своє…, не відомо.

Екс-начальник інженерних військ Збройних Сил Республіки Білорусь полковник запасу Ігор Лісовський вперше за крайні 25 років повернувся до міста курсантської молодості.
– До Кам’янецького училища я вступав зі строкової служби, – пригадує Ігор Лісовський. – Про ті роки я згадував і згадую до нині, як про найкращі роки свого життя. Командири, начальники і викладачі готували нас дуже добре. Саме завдяки отриманим в аудиторіях і на полігоні знанням і навичкам я за чотири роки з посади командира взводу дослужився до командира батальйону, і не без цієї закалки, згодом, зумів очолити інженерні війська Білоруської Республіки. Кам’янець-Подільське училище мало відмінну матеріально-технічну, навчальну і полігонну базу, сьогодні цю базу підтримує і розвиває факультет військової підготовки. Скажу відверто, у нас, в Білорусі, і досі немає такої хорошої школи підготовки фахівців інженерних військ тактичного рівня. Ми сьогодні готуємо своїх спеціалістів інженерних військ у Білоруському національному технічному університеті і відчуваємо певні труднощі в належній практичній підготовці в полі, на полігоні, – зауважив полковник запасу Ігор Лісовський.

Сповненні радості від зустрічі друзі-“однокашники” дякували організаторам, долі і один одному за зустріч крізь роки. Говорили про необхідність зустрічатися частіше, допомагати один одному, обмінювались адресами, контактними телефонами.
Випускники ще довго згадували ті роки, коли їм було по 18-20. Пригадували курсантські курйози, як у “самоволки” бігали, як наряди і караули “тащили”, як купуючи квіти для своїх дівчат продавці віддавали їм букети за дарма. Ділилися враженнями про місто-фортецю – Кам’янець-Подільський, порівнювали його зі своїм Кам’янцем 20-40 річної давності, і планували наступні зустрічі в своїй альма-матер через п’ять і десять років.

Андрій Агєєв.
Регіональний медіа-центр Міноборони України.