https://moyagazeta.com/

Ліцеїсти попрощалися зі своєю альма-матер (Фоторепортаж)

І дарма, що наразі традицію святкувати у стінах рідної альма-матер не дотримуються – для прощання було вибране приміщення Хмельницького обласного музично-драматичного театру імені Михайла Старицького, адже, як кажуть у прислів’ї: не місце красить людину, а людина – місце. Зал облмуздрамтеатру був заповнений вщент винуватцями свята та їх батьками, вчителями, випускниками минулих років.

 

Відчувався дух закладу: усі роблять одну справу. Досить дивно, як для звичайного середньої школи, було бачити сцену чаклунської ради: у відьомському вбранні з’явилася навіть директор школи – Броніслава Бейдерман. Увесь захід було стилізовано під популярні нині пригоди Гаррі Поттера, всі стали учасниками дивного театралізованого дійства, побувавши на мить у такому собі Гоґвортсі.

«По-перше, вам пощастило з вашими дітьми, по-друге, вам пощастило зі школою, з вашими вчителями. Ну й нам пощастило, оскільки ваші діти стали нашими. І оце спільне, що нас об’єднує, не дає мені сьогодні права говорити формальні слова», – скинувши з себе «відьомське» вбрання, вже у ошатній вечірній сукні першою звернулася до вчителів та батьків, серед яких багато колишніх учнів колись середньої школи № 17, директор ліцею Броніслава Бейдерман. Відмітивши високий рівень знань, який здобули учні, директор зауважила, що не помилилася, коли якось поставила оцінку 13 у журналі. «Але я вам бажаю, щоби всі наступні оцінки були понад 13. І все, що ви зустрінете в житті, нехай вас радує. І нехай ніхто ніколи вас в житті не посміє образити», – побажала вона своїм випускникам , та пообіцяла, якщо у когось стане нахабства вчинити будь-яку несправедливість щодо вихованців, то уся дружна родина ліцею стане їм на захист. «Я вас цілую, я вас люблю, я віддаю вам з собою в дорогу все те добре, чого зі мною не сталося. Нехай воно принесе Вам додаткову вдачу до того, що побажають ваші батьки».
«Випускники – це першокласники 200 року, які під впливом часу, знань, піклування і любові батьків, турботи учителів, немалої кількості їжі з сусіднього магазину та ларьочків мають неповторні, індивідуальні, в нашому випадку – ліцейні властивості. Атомна маса – від 25 до 90 кілограмів», – так з хімічної точки зору охарактеризувала ліцеїстів, що покидають рідний заклад, Катерина Новченкова. «Я дякую Вам за те, що ви були в моєму житті», звернулася вона до винуватців свята, та привітала батьків і педагогів.
Випускники, на знак шани, щоразу, на знак глибокої поваги до праці та зусиль, яких доклали до їх навчання викладачі, стоячи, слухали привітання та побажання від своїх наставників. «Вона думає, що ми дивимось на неї люблячими очима лише тоді, коли вона цього захоче, але ми робимо це завжди… Вона думає, що ми не розуміємо, скільки вона в нас вклала, що вона нас вчила не лише хімії, але й мудро навчала жити…», – зверталися до своїх викладачів зі сцени одинадцятикласники.

Весь спектр емоцій – від глибокого смутку до майже дитячий радощів – не приховували ані дівчата-випускниці, ані дорослі жінки-викладачі, ані батьки. Навіть, здавалося б, веселі посмішки на лицях змужнілих одинадцятикласників не могли приховати їх смутку. Подекуди під час прощальних виступів довелося навіть ставити «плюсовку», адже зрадницький ком у горлі не давав вчорашнім школярам довести до кінця прощальний виступ. Навіть невеличкі технічні негаразди, які не помітив ніхто, окрім організаторів свята, не знецінили урочистості моменту. Однієї миті на сцені з’явився навіть рояль, – майже з кущів. І під мелодію Раймонда Паулса педагогічний колектив, під акомпанемент одного з учнів, заспівав «Мільйон червоних троянд».
Дівчата, що у ніби у мить перетворилися на дорослих панянок, парубки, які наче на очах змужніли, з рук директора та найголовнішого освітянина області Віктора Очеретянка атестати про отримання середньої освіти.

Далі були квіти викладачам, «цукерковий дощ» від батьків як побажання солодкого життя, танці, зустріч світанку.
Ліцей № 17 вкотре випустив у вільне плавання річками дорослого життя своїх учнів, які уже невдовзі стовідсотково – це доводить багаторічний досвід – вступлять до вузів країни та навіть Європи. А тепер, уже зовсім скоро, за кілька місяців, двері одного з найпрестижніших середніх учбових закладів не лише міста, але й області знову відчиняться для малят, батькам яких за одинадцять років директор закладу знову скаже: «По-перше, Вам пощастило з вашими дітьми, по-друге, вам пощастило зі школою…». А у відповідь від учнів пролунає: «Вона думає, що….»

Ольга Лисиця