https://moyagazeta.com/

Віктор Демчук: «Якщо замислитися, можна зрозуміти, що ми живемо у раю!»

Наш сьогоднішній співрозмовник Віктор Демчук, звісно, не Островський, але його доля схожа. Із 39 прожитих років життя вже 12 він прикутий до ліжка – але продовжує жити, мріяти та творити!

Кор.: Вікторе Андрійовичу, як давно Ви пишете вірші?

В.Т.: Першого написав 16 серпня 1990 року. Цього дня загинув мій кумир Віктор Цой. Можливо, саме ця трагічна подія так на мене подіяла, бо до того бажання віршувати не було.

Кор.: А які пісні Цоя подобаються?

В.Т.: Абсолютно всі. Найулюбленішою є «Восьмиклассница». Взагалі, у нього всі пісні настільки сильні, що сказати, що якась мені не подобається, просто не можу.

Кор.: Але з тих часів пройшло більш ніж 20 років – тоді, мабуть, Ви мислили трохи по-іншому… Чи за ці роки Ваше ставлення до життя не змінилося?

В.Т.: Тоді я ще був здоровий, ходив, працював… Усе ж можу точно сказати, що став більш мудріший, ніж був 15-20 років тому. Але філософія мого життя не змінилася.

Кор.: А в чому ця мудрість полягає?

В.Т.: Треба більше замислюватися над життям. У мене зараз більше вільного часу, ніж було раніше, тому я постійно думаю, намагаюся осмислити власне життя. Багато людей постійно скаржаться, що в них проблеми, завжди не вистачає грошей… Але, якщо замислитися, можна зрозуміти, що ми живемо у раю! Світ повинен бути без війн та конфліктів. Якби в мене була чарівна паличка, я би людей позбавив жорстокості, злоби та ненависті, тому що вважаю, що ці три риси характеру людині не потрібні.

Кор.: А в чому Ви бачите цю жорстокість?

В.Т.: Мене важко ранить те, що у світі багато нікому не потрібних конфліктів! Люди постійно сперечаються та бґються невідомо за що, точніше, відомо – щоб мати ще більше грошей. Вони і так мають багато, але цього їм мало, завжди хочеться більшого. А мені хотілося б просто стати на ноги та нормально працювати. Кожна людина повинна залишити після себе щось важливе, щоб наступні покоління змогли з цього мати якусь користь.

Кор.: Ми вже кілька разів згадували про Вашу хворобу…

В.Т.: Так, у мене розсіяний склероз, на який я страждаю вже 12 років. Багато що перепробував, навіть в Інтернеті шукав різну інформацію. Знаю, що зараз в одному з сіл на Вінниччині мешкає хлопчик, якому безкоштовно вводять якісь експериментальні ліки – і він, здається, ще ходить. Маю надію, що колись зґявляться й такі ліки, які допоможуть і мені. Адже головне – це вірити, вірити у диво та у Господа, який обовґязково допоможе!

Кор.: Ви відчуваєте, що над нами є якась вища сила?

В.Т.: Так, я є віруючим із дитинства, давно поклоняюсь господу, постійно молюся, прошу для всіх здоровґя. Тільки цим і живу сьогодні – вірю в вищу силу та здоровий глузд. Вважаю, що у нашому житті віра повинна бути на першому місці.

Кор.: Є біля Вас люди, які допомагають жити, підтримують, вірять разом з Вами?

В.Т.: Так, це моя сімґя, яка вже 11 років про мене піклується. Лише завдяки ним я прожив ці роки – і, знаєте, вони пройшли досить швидко… Буває таке, що людина живе повноцінним життям, працює, кохає, а потім сідає до авта, потрапляє у ДТП – і через секунду гине, навіть нічого не встигнувши зрозуміти… У мене ж є час подивитися на себе «з усіх ракурсів», подумати над власним життям, переосмислити його.

Кор.: Ви дивитеся телевізійні новини?

В.Т.: Так, звісно.

Кор.: А програму «Шустер-live» колись бачили?

В.Т.: Бачив – і хочу сказати, що, на мою думку, усі ці політики просто хочуть дістатися до влади і увірвати якомога більший шматок. Вони, навіть просто сидячи в студії, починають щось ділити, доказувати, сваритися… Невже їм незрозуміло, що їхня поведінка не викликає нічого, окрім сміху, огиди та презирства? Політики є найбільшими циніками у світі! Звісна річ, не всі з них такі, але абсолютна більшість поводить себе дуже цинічно, обдурюючи людей та навґязуючи власну точку зору всьому народу. Ось і нещодавні вибори нічого, окрім усмішки, не викликають, бо уся ця політична реклама вже «дістала»!

Кор.: Може, скажете кілька слів і щодо екології? Як Ви ставитеся до цієї глобальної проблеми?

В.Т.: Наша планета просто задихається від людської діяльності. Горить нафта, вибухають атомні станції, тонни відходів витікають у річки, моря, океани… А все зводиться лише до одного: якийсь дядя просто хоче заробити гроші і на все інше йому наплювати. Може, дійсно існує таємний клуб мільярдерів, які між собою вирішують, як нам всім жити? Чому тоді не дають людям використовувати енергію сонця для своїх автомобілів, не дають навіть можливості їсти здорові овочі та фрукти?

Кор.: Якби у Вас була можливість вибирати, у якій країні хотіли б жити і чим займатися?

В.Т.: В Україні! Наша країна найкраща в усіх розуміннях цього слова. А працювати хотілося б на компґютері, тому що це дуже зручно – можна навіть сидіти весь час вдома, заробляючи при цьому гроші.

Кор.: У Вас є власна мрія?

В.Т.: Звісна річ, найбільше мені хотілося б видужати, щоб можна було стати на ноги та обходитися без сторонньої допомоги. Така ось «максі-мрія»…Але є й «міні-мрія» – мати змогу працювати. На щастя, сучасні технології постійно розвиваються і дають надію паралізованим людям, таким як я, можливість відчувати себе повноцінною людиною.

Кор.: Ну а якби у Вас було багато грошей, на що би Ви їх витратили?

В.Т.: Церква каже, що якусь частину потрібно завжди віддавати на благодійність. Я би віддав її хворим, які потребують невідкладного лікування. Людина по своїй природі є хижаком, але й милосердя їй притаманне. Про це не треба забувати – адже навіть у найжорстокіших маніяків є щось добре.

Кор.: Як Ви вважаєте, чому Бог дає комусь випробування грошима чи владою, а декому хворобами?

В.Т.: Кожному має бути своє випробування. Більше, ніж людина може винести, не дається.

Кор.: І, наостанок – що би Ви попросили у Діда Мороза на цей Новий рік?

В.Т.: Те, чого я хочу, все одно не збудеться, але мріяти завжди треба!

Спілкувалася Людмила Лунина

Емігрантам

Я б не зміг ніколи бути емігрантом,
Я б не зміг прожити десь на чужині…
Прошу вас, не смійте торгувать талантом
І радіти долі в дальній стороні…

Куди ж ви всі тікаєте з країни,
Шукаючи красивого життя?
Ви ж вільної хотіли України,
То де ж патріотичні почуття?
Її ж нам не потрібно будувати,
Вона вже побудована давно!
Зосталось лише душу звеселяти,
Пригублюючи по ковтку вино…
Та не впиватись аж до посиніння,
Щоб з нас сміявся майже увесь світ.
В собі шукати блага і спасіння,
А не тікать в нору, неначе кріт.
І не кричати, бґючи себе в груди,
Бо нам кричати вже нема чого.
Брехати тільки треба менше, люди,
Більш пнутись для добробуту свого,
Не забуваючи й нужденним вкраять,
Бо в цьому милосердя й доброта.
Ми всі тепер, неначе в лоні раю,
То всім повинні рівні буть свята.
Повинні буть… Так легко це ковтнули?
Ми ж козаченьки, а не барани!
То й що із того? Скажете – забули?
Від злого ти нас, Боже, борони?
Що ж, борони, і мудрості дай більше,
Бо розуму і так в нас через край…
Розпорядитися лиш треба ліпше –
Тоді і в душах наших буде рай!
Ну, а поки – одні стогнання, плач і крики,
І вічні пошуки не на своїй землі…
. . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Навіщо кидаєте верби і осики?!
Куди тікаєте по золотій ріллі?
(редакція від 07.11.2012)

Моє побажання читачам:
Удачі, надії, терпіння – бажаю усім поколінням!