https://moyagazeta.com/

Найкращі дні 3D-кіно позаду?

Але, озираючись назад, ми бачимо, що “Аватар” так і лишився вершиною стереокіно – після 2009 року в цій сфері було досягнуто мало нового. Чи видихається 3D?

Нік Ноуленд – британський оператор з 30-річним стажем. На його очах в моду входили і виходили з моди найрізноманітніші кінотренди, але мало до чого він ставився з таким скепсисом, як ставиться до 3D.

“З точки зору оператора, цей формат може додати виразності і масштабу певній категорії фільмів. Але в більшості стрічок 3D лише відволікає глядача і навіть створює йому дискомфорт. Я ще не зустрічав оператора, який би ставився до 3D зі справжнім ентузіазмом”.

“Нічого спільного з зором”

З Ніком Ноулендом солідарний його колега Олівер Стейплтон, який знімав такі голлівудські стрічки як “Освідчення” (“Proposal”) та “Правила виноробів”.

“3D несумісне із кінооповіддю, завдання якої – втягнути глядача у сюжет. 3D постійно нагадує вам, що ви дивитесь на екран, – а це заважає поринути в фільм. Стереозображення в кінотеатрі не має нічого спільного з природним людським зором.

2D кіно не демонструє свою технічну сторону так відверто. Частково це, звісно, тому, що ми до нього звикли, але також і тому, що воно не намагається копіювати наш зір. Моє завдання як оператора – робити шви, якими зшите кіно, невидимими. У той час як 3D кричить: “Погляньте сюди, я картинка!”, 2D просто каже: “Жили собі дід і баба…”.

Ноуленд і Стейплтон погоджуються, що технологія 3D відкриває нові перспективи для анімованих фільмів на кшталт “Аватара” (який Ноуленд називає найкращим застосуванням 3D на сьогодні). Але жодна зі стрічок, що були зняті після суперхіта Кемерона, не переконали фахівців, що стереозображення здатне служити потребам серйозних, психологічних фільмів.

Втім, нещодавно на екрани вийшла стрічка, яка може похитнути їхню впевненість: це “Життя Пі” Енґа Лі – історія хлопця, який після кораблетрощі опинився посеред океану на одній шлюпці з тигром. Рецензенти вже похвалили те, як вигадливо і впевнено використовує стереозображення режисер: тигр вийшов дуже реалістичним і страшним.

Сам Енґ Лі твердо вірить, що технологія 3D, використана розумно, має право з’являтися в драматичних стрічках: “Дехто ще не звик до цього формату, можливо, тому, що він відносно новий. Але хороший режисер змусить аудиторію повірити в те, що відбувається на екрані”.

“Природний рівень”

Але чи мав сам Енґ Лі сумніви щодо 3D? “Так, і чимало. Наші стосунки з 2D дуже давні, ми звикли до того, як воно виглядає і як розповідає історії. Ми зростали, насолоджуючись його об’ємністю, попри те, що її створювали всього лиш за допомогою тіней та ілюзії глибини.

Натомість 3D більш невловиме – ми одночасне віримо йому і не віримо. Я думаю, воно нагадує нам перші побачені у дитинстві фільми.

Коли у кіно з’являється нова технологія, люди не сприймають її серйозно, бо не асоціюють з хорошими фільмами. Вона стає на службу мультиків, бойовиків, фільмів жахів. Але технологія сама по собі є нейтральною, і як її використати – залежить від нас. А ми все ще експериментуємо з нею, її кіномова – усе ще в процесі становлення”.

Німецький експерт Торстен Гоффманн нещодавно переніс свій сайт 3DContent Blog до Австралії. Він каже, що справжнє зростання на ринку 3D відбувається в Азії, зокрема Китаї та Південній Кореї.

“Лише у самому Китаї близько 10 тисяч екранів, пристосованих для показу стереокіно – це майже чверть від їх загальної кількості в світі. І коли китайським глядачам пропонують на вибір фільм у 3D чи звичайний, абсолютна більшість із них обирають 3D. І не лише в кінотеатрах – CCTV (головна державна телекомпанія Китаю) також активно інвестує в цей напрямок”.

Що ж до Європи й Америки, то Роберт Мітчелл з лондонського журналу Variety вважає, що 3D вже вийшло на свій “природний рівень” популярності.

“Більшість глядачів уже розібралися з тим, які фільми вони справді хочуть бачити у 3D, а яким ця технологія нічого не додає і навіть дратує. Після взірцевого “Аватара” люди стали скептичніше ставитися до простіших фільмів, де доплачувати за 3D, може, й не варто.

А кіностудії також не дурні і швидко зрозуміли, що мало хто піде на стрічку тільки тому, що вона у 3D. Якщо фільм від початку цілеспрямовано знімали під стерео – це видно одразу. Хороші приклади зі свіжих – мультик “Мадагаскар-3” і останні “Трансформери”. А от фінальний фільм “Гаррі Поттера”, на мою думку, від 3D нічого не виграв.

Такі режисери як Вім Вендерс, Вернер Герцоґ, Мартін Скорсезе та Енґ Лі показали, що 3D може бути цікавим.

Не всі фільми в 3D безнадійні, і ті, хто вважає, що ця технологія збанкрутувала – перебільшують. Але Крістофер Нолан, наприклад, нею не захопився, і Квентіна Тарантіно ви у 3D не побачите – він навіть комп’ютерну графіку не поважає.

Наступним лакмусом для стереокіно буде “Великий Ґетсбі” База Лурмана з Леонардо ді Капріо, прем’єра якого відбудеться в травні. Фільм нібито не зовсім 3D-шний, та Лурман – прекрасний стиліст, тож ця технологія може спрацювати.

Але правда і те, що студії більше не вимагають, як три роки тому, щоб усі значні фільми неодмінно знімалися у 3D. Кінематографісти боролися з цим – і виграли”.