https://moyagazeta.com/

У джазі лише чоловіки

А на сьогоднішній день вони є провідним вокальним брендом України та країн колишнього СРСР та постійними учасниками міжнародних джазових фестивалів у різних куточках світу: Україна, Польща, Литва, Росія, Азербайджан, Словенія, Естонія, Німеччина, Молдова, Білорусія… Таких фестивалів налічується понад шістдесят.

Вам, напевно, вже цікаво, хто це? Тоді знайомтеся: Володимир Сухін, Рубен Толмачев, Юрій Роменський, В’ячеслав Рубель, Володимир Трач та Сергій Марченко. Що? Не впізнали? А якщо я скажу, що це акапельний джазовий гурт «ManSound»?
«ManSound» – це професіонали високого рівня, які отримали визнання слухачів та музичних критиків усього світу. Віртуозне виконання творів різноманітних жанрів, технічність та артистизм не залишають сумнівів, що саме «ManSound» – один із найяскравіших вокальних гуртів сучасності. У репертуарі секстету – популярні джазові композиції, фольклор в оригінальному аранжуванні, класика та багато іншого.
8 квітня відбувся грандіозний концерт геніальної шістки. Змогу поспілкуватися із ними я мала перед концертом. Забігаючи наперед, скажу, що, на жаль, зал не був заповнений вщерть (чесно кажучи, навіть не розумію, чому). Але усі, хто були присутні, вийшли із зали зачаровані співом секстету. Розмовляла я із Толмачевим, Рубелем та Роменським. Сухін у той час пив чай, а Трач та Марченко над чимось плідно працювали…
– «ManSound» існує ще із середини 90-х років. Розкажіть, як ви усі зустрілися на стежині під назвою «Музика»?
– Зустрілися ми завдяки нашому керівнику Володимиру Міхновецькому. На жаль, із 2004 року його вже немає із нами. Але його ідея – жива. І вона полягала та й полягає у тому, щоб співати хорошу музику.
– За плечима у вас концерти у Голландії, Італії, Франції, Латвії, США, Росії, Білорусі. Цей список можна продовжувати та продовжувати. Але все ж таки на сцені якої країни ви відчували себе, як то кажуть, своїми?
– Чесно кажучи, це залежить не стільки від сцени, скільки від атмосфери концерту. До прикладу, учора був просто шикарний концерт (хлопці виступали у Тернополі – авт.). Ми співаємо й на корпоративних вечірках, інколи навіть для п’яти чоловік, для родини. До слова, у нас колись була цікава історія: у Москві дві доньки побудували матері невеличкий будиночок, і запросили нас, щоб ми їй заспівали. У той час, коли мати вийшла у магазин, ми зайшли у будинок. До речі: вона сама наполовину українка, наполовину – білоруска. Уявіть собі: жінка відчиняє двері, а ми «Это мы с тобой…», – починається пісня. Одразу швидка медична допомога та валідол (сміються). Бувало й по-іншому: до прикладу, аудиторія у півмільйона глядачів на Майдані Незалежності у 2004 році. У нас також залишилися незабутні почуття після того дня, які «рвуть» із середини. Це такої сили енергетика!.. Навіть немає із чим порівняти.
Тобто від кількості глядачів нічого не залежить, а залежить, можна і так сказати, від якості настрою, щоб слухачі не були статистами, які лише спостерігають та слухають, а й співучасниками концерту (до речі, виступаючи у нашому місті, один із учасників гурту – Владимир Трач – спустився у залу та дав змогу співати у мікрофон людям, які були присутніми на концерті – авт.). Щоб це було не шість виконавців на сцені, а увесь зал плюс шість виконавців. Ось тоді це – диво!
– Що надихає вас на створення музичних інтерпретацій, які ви виконуєте?
– Любов. Однозначно. Ми дуже любимо співати. Більше того, співати не сольно, а разом. Відчувати гармонію своєї душі, музики. От саме ця любов до колективної творчості й надихає.
– Усіх вас поєднує музика. А що ще, окрім неї, у вас є спільним?
– Дорога, дружба, подекуди родинні стосунки, фільми, книги, жарти.
– Хто для вас слухач, аудиторія, яка вас слухає?
– Знаєте, ми бачили різних слухачів. Серед них були як маленькі дітки п’яти-шести рочків, так і літні поважні люди. Наші слухачі – це ті, хто відкритий серцем для музики. Ми не є фантазерами, усе проходить через нас самих та наші серця. Коли ми співаємо секстетом, виникає щось таке, що поза словами: воно не виражається ні посмішками, ні жестами, це те невидиме, що непомітно дуже глибоко торкається вас. От саме цим ми й хочемо поділитися, бо тут починається уже інший простір, безкінечність того, що ллється через усього тебе, того, що ти пережив, що усвідомив. Я навіть згадую, що, коли я навчався у музичній школі, мені пояснювали, що ось це Бах, це Моцарт, це гама, а я того не розумів. І доторкнувся до Баха, до Моцарта лише у 40 років! Тоді воно мене «зачепило», «торкнуло», як кажуть молодіжним сленгом.
– Хто ви є один для одного?
– «Колєгі», саме «колєгі», а не колеги, друзі. Буває, звичайно, що трішки погримаємо один на одного через музику. Одному голосно співаємо, іншому тихо (посміхаються). Але «колєгі»!
– Звідки беруться ідеї для створення нової пісні? І чи пишуться власні пісні?
– Для такого гурту, як ми, власне кажучи, аранжування – це і є творче обличчя. У більшості випадків, – це cover-версії. Просто акапельні версії відомих або не дуже відомих пісень, народних, класичних… Більшість із нас володіє аранжуванням. А от щодо того, що саме будемо співати, то тут лише та музика, яка нам подобається. Ніякого жанрового чи стильового розподілення немає. Це просто повинна бути якісна музика, яка нас надихає та запалює. Ось і все.
– Скажіть, будь ласка, а чи сняться вам сни?
– Досить незвичайне питання. Ніколи ще такого питання преса нам не ставила! Цікаво… (з усмішкою та подивом сказав Рубен Толмачев – авт.). Так, сняться. Та й сни бувають різні. Це залежить від того, скільки спиш (сміється), що ти з’їв чи що ти випив (знову сміється), як ти працював, як відпочивав… (тут В’ячеслав Рубель почав запитувати у хлопців, чи сняться їм кольорові сни. Юрій Роменський дав стверджувальну відповідь, і сказав, що частіше ці сни у нього у кольорах веселки – авт.).
– А чи бувають у вас віщі сни?
– Можливо, якісь із них є віщими (сміються).
Тут до розмови приєднався Володимир Сухін.
– Інколи буває таке, що якось миттєво на думку приходить якась ситуація. Наприклад, я чомусь побачив нас у Парижі, хоча мови про це навіть й не було. А потім через три-чотири місяці ми із «ManSound» уже у столиці Франції під Ейфелевою вежею святкуємо день народження Володі Трача. Таке ж подібне відчуття у мене було щодо США. Це було двічі у моєму житті. Але, безумовно, щось пов’язує нас із вищими за нашу свідомість силами. Ми є дійсно не самі.
– Іноді музика сниться, – додав Рубен Толмачев. – Якась мелодія чи, я б сказав, якийсь комплекс усього. Важко сказати, чи то мелодія, чи гармонія, чи ноти. Це музика. Просто музика. А іноді сниться, що я знову студент консерваторії і не можу ніяк здати екзамен по фортепіано (сміється). До речі, таке було у мене в житті насправді. Але уві сні я розумію, що я – це вже я теперішній, але до мене підходять люди та кажуть: «Слухай, ти вже поважна людина, а от екзамену здати не можеш». А я кажу, що скоро від’їжджаю, що у мене концерт й немає часу на екзамен. «Потрібно здати екзамен!», – говорять мені. Господи, яке чудо, що усе це вже минулося…
Гармонійний стрій, бездоганне виконання, багата тембральна палітра, природність та емоційність – усе це робить «ManSound» улюбленим гуртом шанувальників якісної вокальної музики. За 15 років існування «ManSound» здобув собі право називатися “національним культурним брендом міжнародного значення”, “зразком вітчизняного мистецтва” і “кращою вокальної джазової групою України”. Легендарний Лайонел Хемптон, що грав з Луї Армстронгом і Еллою Фіцджеральд, сказав про «ManSound»: “Вони по-справжньому співають!”. І це-таки так! Вони співають!

Ольга Паляниця для “Моєї газети+”