https://moyagazeta.com/

Обіцянка-цяцянка або чого варте слово депутата?

Ірина Диба зазначила: аналіз діяльності Верховної Ради після президентських виборів та зміни формату парламентської більшості свідчить, що на виконання передвиборчих обіцянок депутатами розраховувати не варто. Було констатовано: за кількісними показниками прийнятих законів та постанов, на I місці залишається Партія регіонів (218 документів), на II – БЮТ (128), III – Кабінет міністрів (72), на IV – НУ-НС (38) і на V – Президент (28). Найбільше часу депутати ВР присвятили організаційним питанням, кадровим рішенням та політико-правовому розвитку країни, а Президента найбільше цікавили Нацбезпека та Державне будівництво.

Але, згідно результатів аналізу Фундації, незважаючи навіть на цьогорічне переформатування більшості, ситуація з виконанням передвиборчих обіцянок практично не змінилася. Так, ПР і дотепер залишає поза увагою такі важливі пункти передвиборчої програми, як підтримка молоді, вирішення житлової проблеми, якісна безкоштовна медична допомога, створення легального і прозорого ринку землі, перехід до професійної армії.

Однак, регіоналам вдалося доволі далеко просунутися у виконанні обіцянок стосовно здійснення судової реформи, створення нового Податкового кодексу, та покращення стосунків з Росією. Щоправда, стосунки з Росією їм вдалося покращити ціною, мґяко кажучи, суперечливих “Харківських угод” та Законом України про ратифікацію Угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту РФ на території України.

“Не виконує своїх програмних обіцянок і БЮТ”, – зазначила пані Диба. Плани були дуже масштабні: конституційні зміни, декларування витрат державним посадовим особам та держслужбовцям, ліквідація ПДВ, істотне посилення кримінальної відповідальності за корупційні дії. Аналізуючи діяльність 2010 року, коли партія перебувала у парламентській більшості, і останні 10 місяців, коли вона перебувала у меншості, можна сказати, що обіцянки, дані БЮТ своїм виборцям, так і не вдасться виконати до кінця каденції ВР шостого скликання. Тут присутній феномен відзеркалення. Тобто, коли БЮТ щось ініціює – протестує партія, що при владі. Або навпаки: коли ініціює більшість – протестують БЮТ. Хоча інколи вони погоджуються із питаннями більшості, коли це стосується їх інтересів.

Спостерігаючи за діяльністю НУ-НС, “Відкрите суспільство” зазначає: вони також порушили багато своїх обіцянок. Напевно, усі памґятають, хто постійно підтримував скасування депутатської недоторканності. Найбільше про це заявляла саме Наша Україна-Народна самооборона. “На жаль, будучи при владі, вони цього не виконали і, тим більше, навряд чи зможуть це виконати, перебуваючи в опозиції” – підкреслила Ірина.

Невиконаними залишилися й обіцянки щодо доступного соціального житла та обовґязкового державного медичного соціального страхування, що також, маючи мало влади, буде практично неможливо втілити. Виконанню обіцянок заважала, можливо, недостатня політична воля цієї партії, або неможливість і навіть небажання кооперувати і якось співпрацювати з опонентами.
Комуністична партія та Блок Литвина також не виконали багато обіцянок, які давали. Їм немає чим похвалитися, тому що вони навіть у даний час, перебуваючи при владі, у більшості не можуть виконати обіцянок, на які розраховували їхні виборці.

Однак, факт, що не все обіцяне виконується, не завжди негативний. Виконання всіх бажань та обіцянок, як це було наглядно проілюстровано у кінофільмі “Брюс всемогутній”, ніколи не призведе до щастя та благополуччя загалу. Жодна економіка жодної країни світу не могла б справитися з такою кількістю соціальних пільг і допомог, які обіцяють наші депутати.
Було б добре, якби депутати озвучували свої обіцянки виборцям разом з обґрунтованим поясненням та планом, як вони планують втілити їх у життя, розказали, де вони візьмуть для цієї мети кошти, ресурси, можливості. На жаль, наразі цього немає.

На думку представників Фундації, виконання обіцянок лежить не лише на наших депутатах, а й на виборцях, котрі повинні контролювати діяльність людей, яких вони обирають до влади. Від цього також буде залежати доля нашої держави і реальність виконання цих обіцянок.
Наступним виступав експерт Стас Соколов, який зупинився на питанні “Наслідки місцевих виборів для України”. Перш за все, за його словами, вони демонструють певні настрої та плани чинної влади щодо подальшого розвитку України та показують – громадяни країни дедалі більше байдуже ставляться до політики, поточних процесів та до процесів прийняття рішень у державі загалом. Станіслав зазначає: “Процес місцевих виборів був заплутаним та неоднозначним, тому можемо очікувати значних наслідків як на регіональному, так і на загальнодержавному рівні”.

Він нагадав, що Партії Регіонів вдалося отримати близько 53% по обласних радах країни, як за пропорційною, так і за мажоритарною системою. Електоральна карта також змінилася: ПР дедалі більше просувається на захід, й лише в 5-ти областях країни їй не вдалося здобути перше місце (у Львівській, Рівненській, Івано-Франківській, Тернопільській та Закарпатській).
– Яким чином здобувся такий результат -питання неоднозначне, – вважає пан Соколов, додаючи, – ми бачимо, що на вибори повертаються використання адміністративного ресурсу і тиск на кандидатів, які є незручними чинній владі; відбуваються певні маніпуляції з виборчим законодавством, які дозволили Регіонам монополізувати свою присутність у виборчих комісіях. Також фактично створюються партії-дублі, як це бачили на прикладі з БЮТ-Батьківщиною.

До того ж, за словами експерта, спостерігається повернення на вибори прокуратури, яка, через порушення кримінальних справ, також викидає “незручних” кандидатів за межі політичного процесу. Лише 8 місяців чинна влада спромоглася поставити під свій контроль ключові інститути: і Уряд, і Парламент, і силові відомства. Відповідно, на думку Стаса Соколова, метою Партії регіонів є максимальне поширення свого впливу не лише у вищих органах вертикалі влади, але й контроль над органами місцевого самоврядування у більшості регіонів та фактичне витіснення опозиції та опонентів за межі політичного процесу.

Крім того, цікавими є результати партій, які потенційно можуть бути присутніми в наступному Парламенті. Перш за все, це БЮТ, по якому влада завдала основний удар через ряд маніпуляцій та репресивні техніки. Але навіть такі дії не повернули БЮТу колишню популярність і результат у 12,8% по Україні, навіть враховуючи те, що партія не брала участь у виборах на Львівщині та Київщині, підтверджує: популярність БЮТ падає. Такий же висновок можна зробити, порівнявши останні дані з результатами парламентських виборів 2007 року чи результатами Юлії Тимошенко на президентських виборах. За висновками Фундації, до факторів цього явища можна віднести те, що виборці розчарувалися у цій силі. Крім того, на традиційному електоральному полі БЮТ працюють нові сили, які позиціонують себе як альтернативні: Фронт змін Арсенія Яценюка та Свобода Олега Тягнибока.

Арсенію Яценюку вдалося здобути близько 6 % місць в обласних радах по країні. Не зважаючи на те, що він не претендує на першість в жодному регіоні, він впевнено закріплює 3-4-е місце, що є непоганим результатом і дає перспективи для подальшого розвитку. Цьому може сприяти його оновлена риторика, новий стиль передвиборчої кампанії – більш мґякий, більш толерантний, який спрямований на помірковане та ліберально налаштоване населення. Експерт припускає, що влада не розглядає Фронт змін як реальну, потужну опозицію, тому й не приймає кроків для його витіснення за межі виборів.

Дуже цікавим є результат всеукраїнського обґєднання Свобода, яке здобуло перемогу у 3-х областях: Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській (міській раді). Популярності Олега Тягнибока, особливо у західних регіонах, сприяє те, що виборці розчаровуються у колишніх помаранчевих силах, побачивши їх неспроможність реально працювати. Тому західні регіони продовжують підтримувати правих, подекуди навіть право-радикальні сили. Свобода відповідає такому запитові і виділяється на фоні інших націонал-демократичних сил чіткою структурою, єдиним лідером та достатньо гострими та актуальними тезами. Наразі партія та її лідер заявляють про впевнене поширення своєї популярності на центральну та східну Україну, але очікувати значного зростання прихильності до Олега Тягнибока на сході країни поки що не приходиться. Однак, навіть у східних регіонах є електорат, для якого тези Тягнибока є достатньо прийнятними і якійсь рівень підтримки цієї сили там зберігається.

Дуже розчарували результати Сильної України, адже у них була потужна рекламна кампанія. Тігіпко заявляв про свої серйозні наміри працювати в місцевому самоврядуванні, проте партія спромоглася здобути лише 3,5% місць в обласних радах по Україні. “Одна з причин цього – те, що Тігіпко є віце-премґєром в чинному Уряді, відповідно його владна діяльність могла бути проблемною та не прийнятою його електоратом” – вважає Соколов. Крім того, фактором такої низької популярності Сильної України стало те, що Сергій Тігіпко не проводив настільки активно передвиборну кампанію, як це робили Яценюк та Тягнибок – не було багато зустрічей з виборцями і лідер не показав готовності взяти відповідальність за дії партії та за вирішення проблем на міському рівні, а не лише на центральному.

Представники “Відкритого суспільства” вважають: місцеві вибори – індикатор для місцевих партій та їх популярності. За наявними тенденціями вони прогнозують склад наступного Парламенту: “Там, безумовно, будуть присутні регіонали, які мають усі шанси самостійно скласти більшість, особливо якщо на ці вибори повернеться не пропорційна, а змішана система. Також шанси здобути парламентські місця є у комуністів, які досі зберігають свій традиційний електорат, та, можливо, Сильної України, яка пройде на межі виборчого барґєру. Потенційну опозицію в такому Парламенті можуть скласти БЮТ, Фронт змін та Свобода”.

Завершуючи виступ, експерт підсумував: партія влади, використовуючи певні маніпуляції з законодавством, адмінресурс та свої владні повноваження, значно посилила присутність в органах місцевого самоврядування. Влада витискає опонентів від керування державою навіть на регіональному рівні, що фактично сприяє тотальній централізації та суперечить самій назві Партії регіонів. Але цим ПР закладає собі “підводні камені”, тому що влада на місцевому рівні – це також і відповідальність на місцевому рівні, а швидко вирішити усі місцеві проблеми та запити міських територіальних громад – достатньо складний процес. Відповідно, через невиконання таких передвиборчих обіцянок, Партія регіонів може втратити значну частину електорату, який буде незадоволений такою діяльністю. На центральному рівні спостерігається гальмування розвитку партійної системи та нових політичних проектів, також гальмується розвиток альтернатив політики та нових ідей.

Ці хвороби демократії мають слугувати симптомом, стимулом для громадян, громадських організацій та мас-медіа, щоб вони консолідували свої зусилля та прагнули максимально контролювати владні процеси в Україні.
Юрій Ануфрієв, голова Комітету виборців України в Хмельницькій області, погодився, що в більшості випадків депутати ВР своїх обіцянок не виконують, або не можуть виконати. Це ж спостерігається на місцевому рівні. Він звернув увагу на те, що для ознайомлення з депутатами чи партіями, які себе пропонують до місцевих органів влади, виборцю потрібно мати матеріал, де були б зазначені передвиборчі програми або програми конкретних кандидатів. Зокрема, впродовж останньої передвиборчої кампанії, у Хмельницькому регіоні можна було бачити програми далеко не всіх кандидатів та партій. Початок програми ПР “був досить дивним” і взагалі нагадав пану Ануфрієву часи КПРС: “Все позитивне в області сталося, виявляється, завдяки тому, що цим займалася Партія регіонів”.

До міської ради своїх кандидатів висунули 35 міських організацій та політичних партій. Але тоді серйозний відповідальний виборець повинен був бачити 35 програм, а їх не було. Якщо партії Верховної Ради не можуть виконати й не зовсім відповідально відносяться до виконання своїх програм, виникає питання, чи потрібні вони їм взагалі?
Окремо Юрій Ануфрієв прокоментував норму закону, яка передбачає, що депутат обовґязково повинен представляти певну партію. Це призвело до того, що багато людей, які хотіли стати кандидатами, “просто повскакували” у партії. Голова місцевої КВУ переконаний: не кожен з таких кандидатів зміг би розповісти про партію, у яку вступив, не кажучи вже про її програму, ідеї, стратегію та плани. На його думку, вони, можливо, почули про ці партії тільки під час передвиборчої кампанії. А цей момент використали ще й партії, приймаючи до своїх лав кандидатів в депутати з позитивним авторитетом серед виборців, щоб “на них їхати в органи влади”. Адже люди, розчарувавшись у програмах партій, де бачать лише загальні фрази, часто голосують за певну конкретну особу. У такому разі виборець не завжди звертає увагу на партію, від якої іде кандидат. “Таким чином, партія, маючи достатньо кількість таких осіб, може якимось чином збільшити свою присутність у владі” – говорить пан Юрій.

Думаючи логічно, можна зробити висновок, що мета виборів – вибрати найкращих, найфаховіших, найвідповідальніших у місцеві ради. Однак не було де познайомитися з тим, як партія вирішуватиме життєві проблеми області та району, й дізнатися, з якою метою партія йде у владу.

Юрій Ануфрієв задав слушне запитання: “Яка може бути звітність у депутата (партії), якщо він не давав своєї програми? Вони прийшли до влади і вони будуть працювати. Як можна проконтролювати, що вони зробили чи що не зробили, коли програм не було?”. За приклад він навів Молодіжну партію та партію “Єдність”. “Мажоритарники ще пробували надавати свої програми, а партійних програм взагалі не було”, – зазначив він.

Таким чином, не маючи програми, відповідальний виборець справді не матиме можливості контролювати діяльність партії та окремого депутата. Таким чином, на жаль, депутати можуть робити що завгодно і в будь-який момент сказати “А я ж цього не обіцяв! Покажіть мені, де я обіцяв”. На думку пана Юрія, таку ситуацію створила Верховна Рада, прийнявши такий закон: “Відповідальність за обман, який створився цим законом, несуть депутати ВР, які його прийняли”. Цікаво, що переможці почали заявляти сьогодні, що вони є позапартійними, хоча у передвиборчій кампанії йшли від політичних партій. Юрій Ануфрієв зауважує: якщо людина йде від якоїсь партії, вона не може бути позапартійною. Кандидат несе певну відповідальність за дану політичну силу, бо, принаймні, симпатизує їй або є її прихильником.

В ідеалі людина йде в депутати для того, щоб відстоювати інтереси громади та країни. Але є багато таких, які просто хочуть бути депутатом: “Йому байдуже, в яку він партію піде… Навіть у мене запитували: «В яку партію мені піти, щоб була гарантія, що я пройду?» Це означає, що цю людину не цікавить, чим вона буде займатися на благо громади. Йому цікаво стати біля влади для вирішення своїх особистих інтересів”.

Юрій Ануфрієв зазначив: зараз у нас є час відпочити від виборчих обіцянок. “Місцеві вибори – це тренінг до виборів у Верховну Раду. І якщо вибори до ВР знову будуть проводитися за зміненим законом, який не передбачатиме ніяких програм, то про що ми будемо говорити? Кого ми будемо контролювати і за кого нас взагалі вважатиме Верховна Рада, якщо вона прийме закон без програм? Тоді вже не можна буде нікого проконтролювати чи спитати, буде лише заклик: “Вибери мене! Вибери мене!”, а наслідки можуть бути дуже сумними, якщо не жорстокими”, – підвів підсумок голова Хмельницької обласної організації КВУ.

Тамара Горобчик