https://moyagazeta.com/

Постмодернізм – явище позитивне чи негативне?

Адже він несе стільки аморальності… СТОП! Світ змінюється: удосконалюється технічний прогрес, будуються нові міста, беруть початок нові технології, велика кількість відкриттів сколихнула людський розум, змінила його світогляд врешті-решт. Тоді ж чому постмодернізм – це… А що це? Трохи теорії.
Постмодернізм, як це, мабуть, видно з назви, прийшов на зміну модернізму. Він характеризується розпадом цілісного погляду на світ, руйнування світоглядно-філософських, економічних і політичних систем. Особливими рисами цього напрямку є присутність у творах гротеску, пародії, іронії, травестування, поєднання, на перший погляд, непоєднаних речей: високого і низького, трагедії і комедії, сатири і сентиментальності, документу і міфу.

Українські сучасні письменники-постмодерністи, які свій світогляд переносять на аркуші паперу, змушують нас, покоління 21-го століття, замислитись над сенсом буття. Серед них: Андрухович, Дереш, Ульяненко, Іздрик, Процюк, Медведь, Забужко та інші. Ці автори вподобали собі, з одного боку, незавершеність, а з іншого – мотив лабіринту у своїх творах.

На мою думку, існування постмодернізму в українській літературі, зацікавленість нею молоддю(!!!), – явище позитивне. Адже письменники пишуть про сучасний світ, такий, яким він є без гіперболізації, але й з неповноцінним викладом подій, що відбуваються з кожним у цьому житті. Твори сповнені реалій життя (описується ставлення молодих людей до сутності буття). Адже це справді чудово, коли автор пише не про те, що потрібно писати, а про те, як воно є насправді. У творі, у кожному рядку, відчувається його душа, відсутні моменти, завуальовані під пустими сподіваннями на краще майбутнє. Якщо воно є «погано», то воно так і має бути (або навпаки). Бо це жорстока правда. І читачам це подобається. Кожен вбачає у одному із головних героїв себе, який переживає ті ж ситуації, що й ТИ щодня. Адже душа, яку вклав письменник у свій твір, вічна. І житиме вона вічно. Бо кожна книга сучасних постмодерністів у більшій чи меншій мірі є посібником з психології життя.

Хоча є й інша сторона медалі. Український постмодерн, у більшості випадків, не сприймається старшим поколінням. Воно з жахом, читаючи твори постмодерністів, «плаче» над книжками і з прикрістю згадує Шевченка і Франка: «До чого ж світ котиться?!…» І це не дивно, адже у творах використовуються репліки з нецензурним змістом (скажу відверто: сама інколи у шоці від прочитаного!), відчуття героїв під дією наркотиків, алкогольного сп’яніння та інших спокус на дорозі майбутнього української нації.
Хочу зазначити, що постмодерна література – це сублітература, яка рохрахована на освічене суспільство, яка написана для тих і про тих, кого не влаштовують стандарти масового або попсового суспільства.

Отже, для того, щоб дати оцінку чомусь негативному чи позитивному, необхідно особисто ознайомитися з цим явищем. Адже ми цілком розвинене суспільство, яке зобов’язане знати все. Але завжди повинні запитувати себе: для чого? Це перша запорука успіху до гармонії. І візьміть до уваги слова з відомої усім нам пісні: «Не варто прогинатися під мінливий світ, хай краще він прогнеться під нас!» Крокуйте з ними по життю!

Юлія Шпичко, НВК №10, 11-Б клас, студентка школи журналістики