https://moyagazeta.com/

Свобода слова чи свобода мовчання?

Ось, наприклад, за підсумками 2009 року, вже четвертий рік поспіль, Міжнародна правозахисна організація Freedom House визнає Україну вільною країною. Чи дійсно усе так і є? 2 грудня 2009 року відбувалися парламентські слухання «Про стан свободи слова в регіональних засобах масової інформації» за участю представників регіональних ЗМІ. Попередні відбувалися ще за часів Кучми, у 2002 році.

Під час даного зібрання майже всі виступаючі наголошували на тому, що, хоча влада і стала досить прозорою для ЗМІ, але тиск на журналістів чиниться безперестанно: це можуть бути погрози, переслідування, безпідставні звільнення керівників засобів масової інформації за критичні матеріали, опубліковані на сторінках видання. Виступи львів’ян, дніпропетровчан, харківчан, і навіть киян стали зайвим доказом того, що свобода слова в Україні знаходиться у катастрофічному стані. У Києві цей тиск майже не відчувається внаслідок певних особливостей столиці країни. Зрозуміло, що у такому місті, де дуже виражена видима боротьба за політичний простір, намагання втримати імідж принципової партії (особливо це стосується крупних формувань на кшталт БЮТу чи ПР, між якими відбувається гостре політичне протистояння), та ще й враховуючи розміри фінансового забезпечення столичних газет, журналів та Інтернет-видань, у журналістів є більше шансів відстояти своє право на декларовані владою свободи та права. Але якщо ми спустимося до регіонального рівня, то все буде набагато складним. Загальна корупція у владних органах нижчого рівня – обласних, міських, радах та адміністраціях, вже не кажучи про село, де один у одного завжди у полі зору, відсутність у дрібних місцевих видань коштів на бодай елементарні юридичні послуги, призводять до того, що свободи слова в регіонах не може бути апріорі. Отже, журналісти, побоюючись за своє життя, залишаючись сам-на-сам з колосальним тиском з боку владних та правоохоронних структур (останні уже давно у своїй більшості стали охоронцями не правопорядку, а захисту інтересів «політичного бомонду та шановної еліти», а адвокати на місцевому рівні теж у переважній більшості представляють скоріше не підсудного, а є непрямими помічниками прокурора), найчастіше роблять вибір на користь влади, стомившись опиратися тиску, що чиниться на них.

То що, коло замкнулося? Ні, звичайно, на допомогу та захист можуть стати колеги. Але, певне, внаслідок жорсткої конкуренції на медіа-ринку, такі відносини скоріше можуть бути лише між великими медіа-проектами, які відбулися і мають свою стабільну нішу у інформаційному просторі. Саме про подібні випадки О.І.Наливайко, перший заступник голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України, сказав: «Дуже здивував приклад, гадаю, він сьогодні ще звучатиме, конфлікту в Черкасах з однією з телекомпаній, про який жоден з великих каналів нічого не повідомив. Постає запи¬тання: а де ж наша корпоративна солідарність?»
Як було раніше зазначено, Freedom House визнала Україну вільною країною. Проте, Г.М. Герман, голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації (Партія регіонів), на слуханнях зазначила: «Мені дуже шкода, що за рейтингами міжнародної організації “Репортери без кордонів” свобода слова в Україні за останній рік впала на два пункти і тепер нас порівнюють із Сенегалом».

Ось такі маємо справи. Так чи є вільна Україна? Або, можливо, це все не так? Напевно, усе в світі відносно – просто треба чітко визначити точку відліку та точку неповернення.
Після парламентських слухань інформацію було взято до уваги, і уже 18 грудня минулого року було видано Постанову «Про утворення Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування втручання органів державної влади і органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність засобів масової інформації, а також випадків повідомлень у засобах масової інформації про тиск на свободу слова в Україні». Згідно з документом, уже за три місяці, тобто, до 18 березня 2010 року, комісія вперше звітуватиме перед ВРУ про недотримання свобод і прав журналістів, які гарантовані законодавством, і працюватиме протягом року.

Здається, це гарна ініціатива, яка при правильному підході і в разі достеменного вивчення кожного з фактів може значно посилити рівень свободи слова не лише на рівні столиці, але й більш-менш встановити її у регіонах. Але! Як завжди, є одне «але». Звідки воно виникає? Склад комісії досить цікавий: з восьми її членів (спочатку планувалося десять) четверо є регіоналами, в тому числі і голова, троє – БЮТівцями, і лише одна – НУНСівка Ірина Геращенко, колишня речниця Ющенка. Досить дивний, на мій погляд, склад цієї комісії, у якій з п’яти депутатських фракцій представлені лише три, посилює і той факт, що заступник голови – Ірина Геращенко – на даний час знаходиться у відпустці по догляду за дитиною. Саме це підтвердив і народний депутат Юрій Кармазін під час пленарного засідання 18 грудня 2009 року. Зокрема, він зазначив: «І, скажіть, будь ласка, хто вам подавав Геращенко Ірину Володимирівну від фракції «Наша Україна – Народна Самооборона»? Ви добре знаєте, що вона зараз доглядає за дитиною, і навряд чи зможе, ну, так скажімо, відвідувати засідання комісії». На що доповідачка, Ганна Герман, відповіла, що, мовляв, вона давно знає Ірину Геращенко, і також знає, як швидко вона «до строю входить». Незрозумілим є і той факт, чому не зважили на лист про заміну кандидатури, якого, за словами Юрія Кармазіна, фракція «НУНС» усе-ж таки подавала до Комітету. Ці самі побоювання висловив і депутат ВРУ від фракції, як не дивно, БЮТ, про застосування паритетних засад при створенні комісій, що мають суспільний інтерес.

Виникають запитання: якщо «декретну» НУНСівку усе-ж таки не замінили, і депутатка не матиме змоги працювати у комісії, чи не відтерміновує таке рішення ВРУ перше звітування перед депутатами? Президентські вибори 17 січня диктують свої умови, коли максимальна удавана відкритість кандидатів має інший бік: застосування адмінресурсу на місцях, аби максимально зменшити ризики «просочення» компроматів не тільки на кандидатів особисто, але й на партійні осередки та команди на місцях, що може автоматично завдати удару по іміджу політика. Підтвердженням того стала заява Олександра Єфремова, лідера фракції ПР щодо регламентованості змісту запитань до Прем’єр-міністра на обговоренні проекту Постанови. Депутат зазначив: «Вы знаете, три дня тому назад в Луганске была Премьер-министр Тимошенко. Во время этого визита я задал вопрос корреспондентам, которые присутствовали у нее на пресс-конференции. Я спросил: «А почему вы задаете вопросы, которые на сегодня совершенно не актуальны для Луганской области?» Знаете, что журналисты мне ответили? Они сказали: «Александр Сергеевич, нам раздали записки и строго предупредили, что вопросы задавать надо только по тем запискам, которые нам раздали, а не по тем вопросам, которые есть».

До речі, якщо порівняти візити лідерів БЮТ і ПР, то перевага щодо доступності звісно, на боці Віктора Януковича. Під час одного з візитів до міста Хмельницького з нагоди Дня міста, не відбулося не те що заявленого брифінгу з Прем’єркою, а журналістів узагалі навіть спочатку не хотіли пускати до ВІП-зони поперед сцени. Правда, через півгодини після початку концерту, працівників місцевих ЗМІ все-ж таки впустили за огорожу. Але брифінг так і не відбувся. Інша сторона, на відміну від БЮТу, із працівниками ЗМІ спілкується більш відкрито, але не соромиться погрожувати журналістам, які ставлять незручні та гострі запитання. Одним із найбільш примітним став діалог журналіста та Януковича під час прес-конференції, коли працівник ЗМІ намагався з’ясувати деталі справи щодо Межигір’я у самого винуватця скандалу.

Оскільки саме ці особистості є найбільш вірогідними переможцями першого туру виборів, залишається тільки будувати версії щодо того, як працюватиме комісія по розслідуванню випадків утискання свободи слова на українських просторах. Якщо взяти до уваги і той факт, що найбільші скандали останнім часом також виникають за участю саме цих політичних сил, то певне, подібний склад комісії, коли з 5 депутатських фракцій там повноцінно представлені лише 2 – на даний час найбільші та найвпливовіші, лише допомагатиме протягом тривалого терміну після закінчення виборів приховувати від громадськості факти порушення законних прав журналістів при виконанні ними професійних обов’язків.

Ольга Лисиця