https://moyagazeta.com/

– Сергію Івановичу, чи задоволені Ви своєю командою?..

Ось, наприклад, багато років розмовляли про генеральний план. Ми його затвердили! Неодноразово підіймалося питання про міські правила забудови – тепер ми вже виходимо на громадські слухання. Можливо, на наступній сесії ці правила будуть затверджені. Це, без сумніву, спростить саму цю процедуру у два рази. Раніше для проходження усіх інстанцій було потрібно не менше двох років. Самі розумієте, який виграш у часі. Наш нещодавно відкритий дозвільний центр вважається одним з найкращих в країні. Так, можливо, не все у нас до кінця «відшліфовано», але я завжди пропоную, щоб подавали кращий варіант кожної пропозиції, якщо вона є. Але, нажаль, за усі роки на сесіях ніхто нічого кращого не запропонував. Так до кого можуть бути якійсь претензії, якщо щось не подобається? Лише до себе!

Кор.: Багато хто у всьому звинувачує кризу…
С.М.: Так, криза існує. Але навіть у цьому можна знайти дещо позитивне. Наприклад, ціни пішли догори, але ж і до бюджету більше грошей поступає! Чим більший у нас буде бюджет, тим більші будуть наші можливості – можна буде робити капітальні ремонти доріг, дахів будинків, водогону… Хоча з цими ремонтами теж не все гаразд. Деякі дороги, наприклад, стільки разів ремонтувалися, що вони схожі на штани у латках – яма на ямі, пляма на плямі. Без сумніву, краще було б робити один раз – але вже назавжди. Якщо ж ні, то ці проблеми прийдеться вирішувати усе життя. Можу з гордістю сказати, що ми «підтягнули» міські парки – освітлили парки Франка, Шевченка, Чекмана, зробили там доріжки, поставили гарні лавочки. Наводимо лад у Дендропарку, у Гречанах. Вже підписане розпорядження про парк у Раковому, тому, якщо дасть Бог, усе з цим буде гаразд.

Кор.: А що скажете про будинки? Що влада робила і буде робити, щоб покращити їхній стан?
С.М.: 98% житлового фонду міста приватизоване, отже, приватне. Зрозуміло, якщо це, наприклад, «хрущовка», чи панельний будинок, у яких мешкають люди, що отримали квартири від свого підприємства за те, що там все життя пропрацювали – справа одна. У таких будинках ми ремонтуємо дахи, під’їзди, виділяємо кошти на приведення до ладу ліфтів. Але, наприклад, якщо це нове «елітне» житло, у якому купують квартири по сто тисяч доларів, то невже я повинен з бюджету виділяти гроші, щоби їм дах відремонтували? Наприклад, по Соборній 16 немає жодної квартири, отриманої від держави, усі продані-перепродані. Невже не знайдуть там гроші на ремонт?
На сьогоднішній день у нашому комунальному господарстві немає жодного провального підприємства! Коли я прийшов на роботу, „Спецкомунтранс” був майже банкротом, винним працівникам за 7 місяців по заробітній платі. Ми пройшли цей період, закупили до 20 одиниць нової техніки. Банкротом була й міська баня – ми також її підтягнули. У тролейбусне управління закупили за 4 роки 30 одиниць техніки – 10 тролейбусів і 20 автобусів. Отже, повторюся, мій принцип – підтягнути все, нехай по-мінімуму, зробити заділ на майбутнє.
Давайте згадаємо про тарифи. Вони що, у нас найбільші? Ні. Нещодавно „Подільські вісті” надрукували ціни на тепло, – у нас вони найнижчі в області. До мене був борг за газ, зараз у нас його немає. Вінниця, наприклад, бере воду для пиття напряму з Бугу, а ми – з відстані 30 км. Зрозуміло, що там ціни за воду нижче. Але порівняйте її якість – їхню майже технічну і нашу, артезіанську.
Серйозний прорив і по тепломережі – ми майже повністю перейшли на когенерацію. Подивіться – навіть при дуже суворій та непростій цьогорічній зимі у нас майже не було проблем з опаленням. А от у столиці сотні будинків залишалися без тепла. Цілі мікрорайони відключали!
Усі орендні майнові питання вирішуються через аукціони. Усі комунальні підприємства працюють через балансові комісії та затверджений фінплан. Соціальний захист – там, окрім державних субсидій, є й міські. Державну дають від сукупного доходу родини, а нашу – на кожного її члена, тому що у сім’ї можуть бути інваліди, на якіх, ясна річ, треба більше грошей.

Кор.: То ніде немає ніяких проблем?
С.М.: Дуже хотілося б, щоб міська громада більше переймалася усіма проблемами життя міста. Але ми її слухаємо. Ось, наприклад, ми щорічно дотуємо тролейбусне управління на 5 млн гривень. Правду кажучи, на ці гроші можна було б зробити щось інше, наприклад, дитсадки побудувати, але більша частина громади цього не підтримує – і ми її слухаємося. Важливе та болюче питання – проплата за газ. Щоб з цим не було у міста ніяких проблем, щось інше доводиться «притримувати», бо, якщо не заплатимо, одразу чималу пеню нарахують… У минулому році ми майже 120 мільйонів заплатили! До мене нам нарахували десь 7 мільйонів пені, за тому судимося вже третій рік. Але мало шансів виграти суд, тому, мабуть, доведеться платити… Самі розумієте, за ці гроші можна було б щось інше зробити для міста. Тому, звичайно, багато що не зроблено.

Кор.: А що найважливіше з того, незробленого?
С.М.: У нас є багато перспективних планів. Ось, наприклад, на Толстого треба міняти на 8-метровій глибині колектор. По вул. Шевченко в районі старого автовокзалу подібний колектор ми поміняли. Більше того, до того, як я прийшов, головна каналізаційна станція міста працювала на одному насосі. За 2 роки купили 2 насоси за мільйон гривень. 20 мільйонів кинуто на Чернелівку, де зробили перших 5 кілометрів другої лінії, та антигідроударну камеру. До „Водоканалу” купили екскаватор та аварійні машини. Аварійну службу перенесли до центру міста, створили їм умови, зробили ремонт. Відкритий Перинатальний центр – якщо згадати медицину. Ось, наприклад, у Луганську нещодавно був вибух у лікарні. А ми ще рік тому у Міській лікарні відійшли від роботи з киснем!
Питаєте, що не зроблене… Правду кажучи, не зовсім пам’ятаю, коли у місті в останній раз відкривали нову школу…Останній раз, здається, ще при Чекмані у 2001 році в Лезнєвому. Закінчуємо зараз ремонт у спортивній школі, відкрили бувший кінотеатр «Перемога». Так, були у нас проблеми із вивозом снігу взимку, але я краще на ці гроші (3 мільйони!) буду дороги будувати! Не все гаразд із тротуарами, але краще ці гроші пустити на ремонт дахів! Адже, мабуть, важливіше, щоб на голову не крапало.
Треба ще багато чого зробити у міській лікарні. Все одразу, ясна річ, неможливо, тому для початку пріоритетом стало реанімаційне відділення. Тепер воно одне з найкращих. Потім, дасть Бог, справа дійде й до травматології. Поки це не дозволяє бюджет.
Дуже важливе кадрове питання. Важко зараз знайти потрібних людей. Бажання є в багатьох, а от щодо досвіду та професіоналізму… Одна справа поговорити, спланувати, інша – зробити. Ось тут проблема…
Ми не забуваємо про мікрорайони, – у Книжківцях побудували школу, воду провели. Зробили вулиці Житню, Старосадову, Папаніна, але лишилася Косіора. У Лезнєвому зробили Профспілкову, у Ружичній – Вєрєйського, Жукова, Кам’янецьку. На сьогоднішній день, якщо взяти по балансових комісіях, у нас немає особо проблемних комунальних підприємств, щоби десь, наприклад, була величезна заборгованість по зарплаті, чи збитки. Збитки, ясна річ, бувають, але тому що тарифи не покриваються, тому за рахунок різниці в цінах та надання пільг ми більш-менш виправляємо ситуацію. Ось, наприклад, по тепломережі є проблеми – по котельнях, із заміною пальників, та теплотрас. У тому році лише 7 кілометрів у двотрубному режимі теплотрас поміняли, а в нас їх більше 360 кілометрів! Все потребує реконструкції…

Кор.: Ви казали про поповнення бюджету. Якщо я не помиляюся, на сьогоднішній день він поповнюється десь по 120 мільйонів у рік?
С.М.: Ні, всього у нас 400 мільйонів. 100 йде «до другого кошику».

Кор.: З них лише 14,8 млн. від податку на землю. Ці цифри мені надав Самишкін під час інтерв’ю. Чому такі маленькі доходи?
С.М.: Це, напевно, лише від продажу та оренди. А якщо брати усе загалом, будуть інші показники. Візьмемо 2006 рік. Перший кошик — це ті джерела, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів. У тому році було 130; у 2007-му — 190; 2008-й — 256; у минулому році десь 300. Другий кошик: у 2006 році – 30, 2007-й — 52, 2008-й — 61, у минулому біля 70. У 2006 році від продажу землі місто отримало 101 тисячу гривень, у 2007 році, коли ми вже працювали, – 7 мільйонів 340 тисяч, у 2008 році – 6700 тисяч, у минулому році близько 3 мільйонів. Кошти за право оренди: 2006 рік — 0, 2007 рік — 7,296,000; 2008-й — 5,606,000; 2009 рік – 4,167,000. Ми створили систему коштів замовника на розвиток інфраструктури, яку сплачують забудовники. У 2006 році місто мало 215 тисяч, у 2007-у — 5 мільйонів 400 тисяч, у 2008-у — 8 мільйонів 300 тисяч, у минулому році – 8 мільйонів 600 тисяч. Бачите різницю?

Кор.: Але за землю все рівно щось замало виходить…
С.М.: У 2008 році за оренду землі прийшло 12 мільйонів 140 тисяч, у 2009-у за оренду майнових комплексів 7 мільйонів 800 тисяч.

Кор.: До речі, коли я розмовляла з Самишкіним, то він розповідав, що у нас немає електронного земельного архіву…
С.М.: Чому немає? Є у нас електронна база. Раніше, дійсно, не було, але тепер вже другий рік, як є. Вже введена туди уся тепломережа, майже увесь водоканал, відіслали листи до «Обленерго» та «Хмельницькгазу». Земля також введена до комп’ютеру. Ліцензії на землю, звичайно, роблять ліцензіати, але існуюча база дозволяє позбутися накладок. Треба провести повну інвентаризацію, але для цього потрібно 30 мільйонів! Цього я сам вирішити не можу, треба виносити питання на сесію і сказати: «Або проводимо інвентаризацію, або три роки ремонтуємо дороги. Вибирайте!» За все треба платити. Ось, наприклад, генплан місту обійшовся у 2 мільйона, місцеві правила забудови — 500 тисяч.

Кор.: Генплан є, а інвентаризації немає? Адже ж треба знати, кому що належить, а вже потім будувати?
С.М.: У нас є все у комп’ютері. Виведені межі, помічені ділянки, написано, хто чим користується. Тому одразу видно, де є вільна земля. Але коли доводиться робити проект землеустрою, то потрібно чітко виставити координати. Справа у тому, що раніше все визначалося топографічною зйомкою, а тепер за допомогою супутника. Тому треба робити уточнення – людина приходить до нас, ми видаємо довідку, а потім вона йде до ліцензіату. Але коли ми у квітні затвердимо місцеві правила забудови, вже не потрібно буде робити проект землеустрою – лише технічну документацію.

Кор.: Скажіть, а Вам відомо про ситуацію із землею, яка раніш належала радгоспу ім. Щорса?
С.М.: Так, відомо. До меж міста увійшла західна частина цієї території. Поки що йдуть судові тяжби про 50 гектарів біля телевишки, тяжби з «Квітами Поділля» про 36 гектарів. Ми все-таки розглядаємо, як варіант, що вони мають належати місту.

Кор.: Давайте поговоримо про освіту. Десь 3 місяці тому була загроза звільнення директора школи №30…
С.М.: Не чув про таке. Гарний керівник, не було до неї ніяких питань.

Кор.: Як Ви вважаєте, чи є необхідність мати таку кількість вишів? Куди йти такій «гвардії» дипломованих магістрів, якщо немає системи працевлаштування?
С.М.: Я до освіти ставлюся позитивно. Чим більш освідчена людина, тим краще. А куди йти працювати, залежить від того, наскільки професію можна застосувати на практиці. Існує великий дисбаланс, коли одних спеціальностей більше, ніж потрібно, а інших взагалі немає. До того ж, одне діло – закінчити ВНЗ, друге –пройти практичний досвід. Ось, наприклад, у Німеччині, коли людина навчається у вищій школі, то повинна спочатку пройти 3 роки практики, а потім вже захищати диплом. Так само і в Іспанії. Треба не лише все знати, а й вміти застосовувати у роботі.

Кор.: Коли я вчилася у школі, у нас були практичні дні, коли ми не вчилися, а ходили на різні підприємства…
С.М.: Так, ми намагаємося відновити ці походи до підприємств не лише, як екскурсії, а й як зустрічі. Ось, наприклад, перед учнями виступають пару працівників банків і розказують, як діє фінансова система, як відбуваються платежі… Можливо, хтось потім стане фінансистом.

Кор.: Скажіть, а чи можна якось переговорити з підприємцями, щоб вони брали на практику учнів? Це ж наш завтрашній день! До того ж, діти ще й гроші б заробили…

С.М.: Вибачте, а як змусити приватника? Ось, наприклад, якщо я Вас попрошу взяти додому вуличного собаку, ви ж цього, мабуть, не зробите?

Кор.: До речі, а як справи з цим притулком?
С.М.: От коли не було притулку, не було що критикувати! Окрім притулку, у мене ще є море роботи. Ним займається ініціативна група.

Кор.: Давайте поговоримо про спорт… Скажіть, а у вас душа не болить, коли якась Полтава грає у вищій футбольній лізі, а наше «Динамо» не може вибратися з другої?
С.М.: Якщо казати саме про Полтаву, то там є газ, якого у нас немає. Тому вони можуть виділити гроші. Ми ж хочемо «підтягнути» дитячий футбол. Для цього потрібно десь 7-8 мільйонів… Так, ми можемо зробити професійну футбольну команду, навіть вийти до першої ліги, але там вже потрібен зовсім інший рівень фінансування. Ну а якщо ми поставимо задачу вийти до вищого дивізіону… Ну нема поки що на Хмельниччині свого Ахмєтова чи Суркіса!

Кор.: Перейдемо до культури. Скажіть, будь ласка, що треба, щоб довести до ладу корпус музучилища по Прибузькій? Наша газета про це нещодавно писала…
С.М.: Розумієте, саме це будівництво знаходиться в обласній комунальній власності. Ми до цього не маємо відношення. Хочу сказати, що область немало зробила – басейн, філармонія, ляльковий театр, корпус обласної лікарні. Так, залишилося привести до ладу недобудований гуртожиток училища. Ми зараз закінчуємо будівлю соціального житла по Панаса Мирного для вчителів та медиків, і зверталися до обласного керівництва із спільним комплексним проектом. Тут непогано було б підключити бізнесменів, а то поки що єдині, хто, окрім бізнесу, допомагає місту, це Ворона та «Епіцентр».

Кор.: А Тєлєга щось робить?
С.М.: Палатку поставив, слава Богу. З великим трудом заставили його шматок тротуару зробити, далі «не дотягнув». Дав гарантійний лист, що в цьому році доведе до кінця, бо там біля нього можна ноги зламати. Герега навчався колись у кооперативному технікумі, то за 2 роки за його гроші обновили вестибюль, зробили ремонт, побудували комп’ютерний клас. Якби у нас більше таких земляків було, хоча би з десять, було б набагато легше місту. До речі, повертаючись до спорту, хочу сказати, що волейбольна команда «Новатор» за допомогою Вдовиченка, дійсно може вийти у прем’єр-лігу. Тут зберегли комплекс, який працює на місто, і ось тут у нас є результати.

Кор.: Чи є у місті для дітей можливості безкоштовно займатися спортом?
С.М.: Так, є. Цю інформацію у більшому обсязі може дати управління молоді та спорту, але одразу можу сказати, що у минулому році по Перемоги був відкритий підлітковий клуб. Такий самий клуб відкрили на Озерній. У минулому році зробили стадіон на Щорса, закінчили 2 футбольних поля нижче «Епіцентру». До того ж «Епіцентр» взяв зобов’язання побудувати палац спорту.

Кор.: А коли з’явиться обіцяний Льодовий палац?
С.М.: Землю під нього вже виділили, нас включили до державної програми. Те, що від нас залежало, ми зробили, а от коли побудують, не знаю.

Кор.: Чи є у планах міської влади видавати книги по історії міста?
С.М.: Єсюнін вже видав кілька книжок. Ми постійно проводимо історичні конференції, тому, якщо в когось є якісь напрацювання, ми готові прийняти участь. Я хотів би, щоб з’явилася книга на кшталт «Хмельницький в іменах», про людей, які тут народилися, внесли якийсь вклад у життя Хмельницького, області, країни.

Кор.: Якщо казати про вклад у життя, то, наприклад, мене дуже принижує, що ніхто не хоче вважати Хмельницький сучасним культурним містом. От поставили клеймо «базар» – і все!
С.М.: Ви, мабуть, знаєте, що у нас є музеї, камерний хор, театри, як державні, так і аматорські. Багато художників, письменників, яких ми стараємося підтримати. Часто до нас приїжджають з інших міст, і кажуть: «Ми раніше вважали, що Хмельницький – це лише базар, толкучка, а у вас, виявляється, стільки усього цікавого!» Скоро з’явиться фотомузей. Ремонт закінчили, але для усього потрібні гроші…

Кор.: Ось ви – представник влади. Звичайна людина сприймає владу, як розподільник коштів та цінностей, а не як працюючих людей…
С.М.: Бувають ситуації, коли треба визначити пріоритети. Але тоді десь щось треба забрати! За все повинен відповідати Мельник, за все думати. А що мені робити – чи десь знімати, чи кредит брати. Брали ми кредити, тепер треба Сергію Івановичу гадати, як віддавати. Коли щось стосується інших, то всі кажуть: «Треба робити по закону!» Але коли закон стосується когось конкретно, одразу: «Давайте почекаємо!»

Кор.: Мешканці Ракового, Дубового та Заріччя сказали, що за Вас будуть обома руками голосувати на наступних виборах, якщо Ви щось зробите з транспортом. На тролейбусі №4 їхати просто неможливо – він завжди переповнений. На Заріччя інколи неможливо добратися з Центру…
С.М.: Так, це болюче питання, мені про нього відомо, неодноразово піднімалося воно на «гарячих лініях». Але подумайте – хто буде за це платити? Нехай держава хоча б мільйонів 5 виділить! Я розумію– люди хочуть сісти до транспорту у Раковому і без пересадок доїхати, наприклад, до Зарічанської. Але для цього щось треба міняти – вводити нову тарифну систему. Наприклад, збільшувати вартість квитка після дев’ятої вечора, коли транспорт їде напівпорожнім. Щоб пустити додатковий тролейбус, його потрібно десь зняти, або зробити більшу дотацію, бо у тролейбусного управління фонд оплати праці – лише 1 мільйон 800 тис. на місяць. І квитками ця сума не окупається. Тому треба десь щось зняти або робити інший тариф, наприклад, у залежності від довжини маршруту, як це вже зроблено у багатьох інших містах.

Кор.: Скажіть, а Ви знаєте про проблему, яка виникла на меблевій фабриці, де ошукали працівників, підробили договір…
С.М.: Те, що в наших силах, ми зробили. Але ми фактично не затверджуємо ні земельні питання, ні інші свідоцтва до моменту врегулювання питань в судах.

Кор.: Кажуть: «Після виборів життя не закінчується». Але яким Ви бачите наше місто у новій ситуації? Чи будуть нам довіряти Європа та світ? Чи прийдуть до нас інвестиції? Головне – що робити з нашою корупцією?
С.М.: У Китаї щорічно розстрілюють до 30 тисяч хабарників, але корупція все рівно існує. Це не вихід. Вважаю, що корупцію можна перемогти, але повинні бути чіткіші правила. У нас дуже багато хороших законів, але кожний закон вимагає 50 нормативних актів, які усе повинні регулювати…

Кор.: А хто їх «наплодив»?
С.М.: Як це – хто? Верховна Рада приймає… Розумію, що по правилам працювати непросто, дуже тяжко. От ми прийняли правило черги. Хтось хоче ділянку поза чергою, а я не можу цього зробити – закон. Як вийняток, виділили 10 міліції, які формально по закону мають півроку, – і то був скандал. От ви кажете – прозорість, і мене звинувачують. 10 ділянок міліції, а то, що за 3 роки до цього 3 тисячі роздавалося, кому хотіли, щось ніхто не бачив. І кримінальну справу відкривали, і я мусив тим 20 людям, які за гроші поробили документацію, віддати ділянки, але чомусь ніхто не галасував….

Кор.: Чому ж не було галасу?
С.М.: А я не знаю, чому. У мене принцип, – по кожному дозволу у нас є пам’ятка і ми реєструємо. Чітко виписано, що людина повинна подати, у який термін, за скільки днів. Тому, чим більше буде системи, тим менше буде можливостей для корупції.

Кор.: Скажіть, якщо Ви не переможете через рік на виборах мера, кого б Ви хотіли бачити на цій посаді? На кого можна «з легкою душею» залишити місто?
С.М.: Кого люди виберуть, той і буде керувати…

Кор.: Але кому можна довірити Хмельницький?
С.М.: Скажіть, а коли Ви, наприклад, йдете купувати взуття, Ви ж його, мабуть, самі обираєте? Так само з міським головою. Ось у Харкові, коли були вибори, один з кандидатів обіцяв, що зменшить плату комунальних послуг у два рази. Його обрали, а він втричі її підняв! Коли я йшов на мера, то нічого не обіцяв, я казав, що я роблю і показував, як ми робимо і як воно має бути. У нас, як би там не було, нормальна рада та нормальні депутати. Коли будуть обирати мера, потрібно звернути увагу на те, де він раніше працював, що зробив, що після себе залишив, які відношення до людей має і лише тоді обирати… Що б там не було, Хмельницькому повезло на міських голів, усі були нормальні.

Кор.: У минулому інтерв’ю з Вами ми підіймали питання про свалку сміття. Є результати? Конкурс відбувся?
С.М.: На жаль, криза внесла корективи. Ми вимушені зараз розривати договір з Чернівцями, хоча він вже підписаний. Житомир хотів, але вони запросили суму, яку бюджет не може надати. Я можу віддати сміття і платити за нього 20% від тарифу. Перший крок по вирішенню проблеми сміття, думаю, це відсортування, тобто, відбір того, що можна продати. Далі вже обов’язково хтось з’явиться.

Кор.: А що про скажете про Чернелівку?
С.М.: Нічого не приховую і кажу, – є проблема з Чернелівкою. Нам потрібно зробити ще 10 кілометрів водогону. У грошах це виходить десь 50-60 мільйонів. 2 роки держава нам виділяла по 20 мільйонів, але прийшла криза, і у минулому році нам дали усього 3 мільйони…

Кор.: Коли я робила матеріал з покійним Михайлом Костянтиновичем Чекманом, він казав, що мер повинен бути не лише господарником, але й справжнім батьком, робити все, щоб людям у місті жилося спокійно. Тому питання, як до батька міста – що скажете про «бєспрєдєл» нашої міліції? Згідно рейтингу кількох правозахисних організацій, Хмельницький займає одне з перших місць у країні по корумпованості у міліції…
С.М.: Що сказати… У сім’ї не без урода… Ще треба врахувати, які там зарплати, і яка робота. От я був у Китаї, знаєте, що кажуть при першому інструктажі? Ми вам рекомендуємо після восьмої години в місто не виходити! У нас ще не все так погано. Все пізнається в зрівнянні. Я розумію, що існує несправедливість, але все відносно. Якщо є проблеми, треба проводити службове розслідування, якось це викорінювати, але, якщо скоєний злочин, ми ж відразу до міліції йдемо. Ось, наприклад, лікар-хірург зробив невдалу операцію, людина загинула, але він також людина і може помилятися. До того ж він рятував тисячі людей! Треба підвищувати відповідальність і зарплатню. Ті півтори тисячі, які є зараз, це ж майже нічого!

Кор.: Що ви скажете про кумовство при прийнятті на роботу?
С.М.: Так, і кого я прийняв?

Кор.: Ні, я не про вас, я про місто…
С.М.: Я завжди казав, що, якщо людину прийняв на роботу якийсь родич, то на цю людину лягає подвійна відповідальність. Ось, наприклад, нещодавно проводився конкурс на директора. Спочатку вибрали 30 чоловік, а вже з них я відібрав переможця по принципу, щоб він не був гірший. Якщо існує родич, який зробить у 10 разів краще, ніж інша людина, то чому б цього родича не взяти на посаду? Але вже тоді за нього й відповідати…

Кор.: Сергію Івановичу, дайте відповідь, будь ласка, одним словом «так» чи «ні». Отже, на цей час, враховуючи усі «за» та «проти», «поклавши руку на серце», ви задоволені своєю командою?
С.М.: Однім словом відповісти неможливо…

Кор.: «Так» чи «ні»?
С.М.: Ні…

Кор.: Сергію Івановичу, ви щось чули про те, що, не зважаючи на зняття вивісок про ігрові автомати, вони продовжують функціонувати?
С.М.: Ні. Функціонує казино, але ж діти туди не ходять і не грають. Якщо доросла людина, яка заробила у своєму бізнесі гроші, піде і їх програє, мене це не буде цікавити. Але те, що на кожному кутку стояли автомати, у яких грали діти, тратили гроші, які, наприклад, їм видавали вдома на шкільні сніданки, ось це була проблема. Якщо існує закритий заклад із внутрішніми правилами, це не питання, нехай собі працює. Головне, щоб люди не виносили з сімей останні гроші. Це ж вже була справжня хвороба! Так, є закриті клуби, але на те вони й закриті, що сторонній туди не пройде.

Кор.: Дуже дякую за цікаву розмову! Наостанок побажайте щось нашим чарівним жінкам, адже зовсім скоро 8 березня!
С.М.: Саме головне – здоров’я, удачі, успіхів та величезного кохання!

Спілкувалася
Людмила Луніна
lunina[a]moyagazeta.com