https://moyagazeta.com/

Можемо усе, крім чути…

Кор.: Миколо Степановичу, яке ваше ставлення до того, що людям з вадами слуху розповідають про Бога, запрошують до церков?
М.А.: Це нормально. Чому б і ні? Дуже добре, якщо віра дає людині радість, спокій та надію. Але тільки у тому разі, якщо людина має бажання. Я проти любого нав’язування. До того ж перекладачеві потрібно володіти відповідним запасом слів, специфічною тематикою, щоб якісно донести інформацію до глухих.

Кор.: А як у наш непростий час живеться глухим?
М.А.: Живуть як усі люди! Ми можемо усе, крім чути. Люди з вадами слуху, як і люди зі слухом, можуть бути успішними та багато досягнути. Як відомо, є нечуючі письменники, журналісти, педагоги. До речі, у нас є своя Всеукраїнська газета „Наше життя”, редакція якої знаходиться у столиці.

Кор.: Поясніть мені, будь ласка, таке питання – чи допустимо у відношенні до нечуючих вживати термін «глухонімі»? Він використовується чи ні?
М.А.: Справа у тому, що повністю глухонімі люди трапляються вкрай рідко. Якщо людина не чує, її можна навчити говорити, але це залежить від багатьох факторів: від рівня слуху, що залишився, від батьків та педагогів. Деякі батьки, наприклад, не дозволяють своїм дітям з вадами слуху використовувати мову жестів. Можливо, вони соромляться, або є інші причини. Але справа у тому, що мова жестів – рідна мова для глухих людей. Не говорити жестами людині, яка не чує – те саме, що чуючій людині закрити рот і попросити висловити свою думку.
Головне призначення УТОГу – соціальний захист нечуючих. У нас люди з вадами слуху мають можливість зустрічатися, спілкуватися, отримувати потрібну інформацію. Дехто з них зустрічають тут супутника життя.

Кор.: Які проблеми переживає Хмельницька обласна організація товариства глухих та її підопічні?
М.А.: Основна з них – працевлаштування. Наші люди брали участь у ярмарці вакансій Хмельницького центру зайнятості. Пропонують багато вакансій, але, на жаль, наші роботодавці бояться брати глуху людину на роботу. Почувши, про якого кандидата на вакансію йдеться мова, одразу кажуть: „Ні, ні, нам глухих не треба!” У великих містах цієї проблеми немає. Там нечуючі люди можуть навіть влаштуватися на роботу по спеціальності.
О.К.: У нас нещодавно був такий випадок: молода дівчина хотіла влаштуватися на роботу швачкою, отримавши освіту у технікумі в Київській області. На огляді з визначення профпридатності для спеціальності „швея” медичний працівник з подивом запитала: “Як це глуха буде шити?” Ми були змушені пояснювати, що дівчина обізнана у справі, адже вона здобула освіту по спеціальності. До того ж, нечуючі усе бачать, відчувають вібрацію, стук. Після цього перед нами вибачились і дали допуск.
М.А.: Дивно, що роботодавці не бажають брати глухих на роботу, де є верстати та механізми. Адже ще з 1933 року по Україні діє 40 підприємств системи УТОГ, серед яких деревообробні, металообробні, швейні… Щоправда, з них лише 15 працюють на повну потужність.
Р.А.: У 2000 році у двох навчальних закладах нашого міста було створено 2 спеціальні групи студентів з вадами слуху: клас дівчат у ПТУ №8 на спеціальність „швея” та клас хлопців на спеціальність „плиточник-штукатур”, навчання для яких велося на мові жестів. Плани були великі, але було лише 2 випуски. Керівництво закладів змушене було закрити ці класи, тому що місцеві підприємства боялися брати студентів на практику. Це дуже сумний факт, адже в інших містах діють такі групи з різних спеціальностей для студентів з вадами слуху.
М.А.: Наприклад, вищу освіту можна здобути у Києві, де відкрито багато спеціальних груп у інституті ім. Драгоманова, КПІ. Доречі, у Херсоні навіть готують зубних техніків, лаборантів. Але справа не тільки в освіті. Хороші слухові апарати, виготовлені в Данії, наприклад, дуже дорогі. Хочеться, щоб вони були більш доступними в ціні. Хоча, дякувати Богу, глухі отримують апарати вітчизняного виробництва.
Проблемою є й те, що у працівників місцевого УТОГ дуже мала зарплатня, аже ми є на дотації Державного бюджету. У радянські часи УТОГи забезпечувалися часткою доходу від виробництва наших 40 підприємств, де працювали люди з вадами слуху. Тоді проблем не було. Зараз, через значне скорочення виробництва та кількості діючих підприємств, УТОГи змушені просити гроші у держави.

Кор.: А що з сурдоперекладачами? У вас їх достатньо?
М.А.: Ні, не вистачає. Справа не в тому, що немає бажаючих вивчити мову жестів. Вони є, ми хотіли би їх підготувати, але таке навчання зараз коштує дуже дорого. Навчальний процес триває 4,5 місяці і коштує 14 тисяч гривень. Випускники отримують свідоцтво сурдоперекладача державного зразка. Без цього документу сурдоперекладач не має права здійснювати соціально-побутовий супровід глухої людини, не кажучи вже про допомогу у юридичній установі з метою продажу-купівлі помешкання, оформлення спадкування, дарування тощо. (Ольга Анатолівна Крамар – єдиний сурдоперекладач у Хмельницькій області, що має свідоцтво Державного зразка, яке отримала у часи, коли навчання коштувало ще 4 тисячі гривень- кор.) До речі, професію сурдоперекладача було введено у класифікатор професій в Україні лише минулого року.

Кор.: Чим живуть члени УТОГу? Чи фінансує Хмельницька міська влада вашу місцеву організацію?
М.А.: За конкурсом соцпроекту ми просили Хмельницьку міську владу виділити на 2010 рік 18 тисяч гривень, але і в минулому і в цьому році нам виділили 3 тисячі гривень. Мотивують це тим, що крім нас є ще багато організацій.
Р.А.: На цей рік заплановано 158 заходів: видовищно-дозвільні, інформаційно-роз’яснювальні, культмасові, оргмасові. У нас діє гурток роботи з ветеранами, проводяться такі конкурси: міс УТОГ, ігри патріотів, ерудит, конкурс пісні в жестовому виконанні (у 2007-му подоляни вибороли першість в Україні). Нещодавно в Євпаторії наша команда зайняла 4-те місце на Всеукраїнському турнірі з шахів. Подільський УТОГ показує спектаклі, театральні постановки, акторами в яких є нечуючі. Ось і зараз вони готують свято до Дня перемоги.

А ще ці шановні люди дуже переживають, щоб не зменшилась кількість кінофільмів з дублюванням субтитрами. Саме тому вони вельми вдячні хмельницькому телебаченню, яке вже на протязі двох років супроводжує інформаційні новини сурдоперекладом.

Галина Королевська