https://moyagazeta.com/

БІЛІ АНГЕЛИ ЧОРНОГО КОНТИНЕНТУ

 

Миром тут запахло лише на початку нинішнього десятиліття. Значних зусиль для припинення збройних конфліктів і протистоянь між ворогуючими сторонами, в яких країна втратила чи не третину свого населення, доклала Організація Об’єднаних Націй, яка на при кінці 2003 року розгорнула тут свій багатонаціональний миротворчий контингент для підтримання миру і стабільності.

Одними з перших до блакитних шоломів сил Місії ООН в Ліберії (UNMIL) приєднались українські вертолітники базовий табір яких розташувався на території міжнародного аеропорту RIA (RobertsInternationalAirport).

Ось вже шостий рік поспіль, починаючи з січня 2004 року, в Ліберії миротворять наші авіатори 56-го окремого вертолітного загону Збройних сил України. За п’ять років, а це десять ротацій, завдання 56 овз залишаються незмінними – перевезення персоналу Місії та високоповажних осіб, доставка повітрям гуманітарних вантажів і провізії у найвіддаленіші куточки непрохідних джунглів країни, медичне транспортування, евакуація поранених, польоти спостереження, патрулювання державного кордону і повітряне супроводження переміщення військ UNMIL.

Щодня до виконання польотних завдань залучається, переважно, від 10 до 12 вертольотів загону. До того ж, без вихідних і свят 2-4 екіпажі несуть чергування в режимі «STANDBY» (очікування) і «SARSTANDBY» (пошук і рятування) – сорока і тридцяти хвилинна готовність до виконання позапланових польотів за завданням центру повітряних операцій Місії.

Крім виконання спеціальних завдань з аеродрому RIA, починаючи з травня 2006 року, оперативна група українського вертолітного загону виконуючи миротворчі завдання UNMIL у відриві від основних сил здійснює чергування одним вертольотом Мі-8 та двома Мі-24 з майданчику Грінвілл, що за 250 кілометрів від базового табору.

Вертолітним загоном українських миротворців десятої ротації, який приступив до виконання завдань у грудні минулого року, командує військовий льотчик першого класу полковник Володимир Пастухов. Володимир Михайлович в Ліберії вже втретє, до цього пройшов службу в Сьєрра-Леоне, в Югославії, а за участь в Афганській війні нагороджений орденом Червоної Зірки.

З трьох сотень військовослужбовців загону більшість вже мають досвід миротворчої діяльності у складі багатонаціональних контингентів під егідою ООН та НАТО. Чимало військовослужбовців, особливо це стосується льотно-підйомного складу, в Ліберії ніби прописались, хтось тут по четвертому а хто й по п’ятому разу. Тобто за крайні п’ять років служби – два з половиною вони літають або обслуговують вертольоти 56 овз.

– А чому ж тут не служити, – безжурно дивується старший льотчик вертолітної ланки Мі-8 майор Олег Старченко. – Для нас, льотчиків, найважливіше – польоти. Найголовнішим мотивом потрапляння в місію була і залишається ціна досвіду льотної практики. Вперше я потрапив до Ліберії ще старшим лейтенантом. За чотири попередні ротації мій наліт сягнув 750 годин, за півтора місяці до завершення нинішньої у мене вже 203. Наш Бродівський полк в Україні літає більше ніж Херсонський чи Калинівський, проте, за всі роки офіцерської служби я налітав на батьківщині аж 330 годин, і то, більша половина з них під час підготовки екіпажів до нової ротації в Африку. І, з рештою, чого гріха таїти, і копійчину заробити можна. Шкода лише, що раніше я звідси привозив на квартиру, а зараз лише на абиякий ремонт в ній, – констатував офіцер.

Льотно-підйомний склад загону, від якого на пряму залежить виконання польотних завдань Місії, крім льотчиків складають інженери і техніки ІАС (інженерно-авіаційна служба). Це в Україні хлопці потерпають від браку інтенсивності польотів, через що втрачають найцінніше – досвід і практику. Тому потрапити в чергову місію, нехай і у неймовірно важкі умови примхливого екваторіального клімату Ліберії, де європейцям прижитися не просто, вже успіх.

Взагалі «іасівців» в загоні жартома кличуть мурахами. З раннього ранку, коли ще тільки піднімається сонце, вони вже на аеродромі готують техніку до польотів, проводять у роботі на техніці під палючим африканським сонцем весь час і, як правило, через годину після їх завершення виконавши необхідний перелік усіх робіт, а це вже близько сьомої години вечора, завершують трудовий день.

 

– Я більше ніж переконаний, що серед авіаційних інженерів і техніків людей які випадково обрали свій фах просто не буває, – переконаний начальник інженерно-авіаційної служби майор Роман Рожков який в Ліберії вже втретє. – А якщо хтось і помилився у виборі військового вузу, то неминуче кивають звідти п’ятами. – зауважив офіцер.

Безпека польотів – це основа успішного виконання будь-якого бойового завдання, а бойова підготовка і інженерно-аеродромна служба – абсолютно тотожні поняття. Тому, забезпечення безаварійної льотної роботи за рахунок якісного, грамотного виконання робіт з підготовки авіаційної техніки до вильоту – прямий і надзвичайно відповідальний обов’язок інженерів і техніків загону. Не дарма підрозділ ІАС найчисельніший у загоні, він складає майже чверть від усього особового складу – понад 70 наземних спеціалістів і авіаційних бортових техніків.

Керівництво Місією високо цінує майстерність, відданість і професіоналізм миротворців українського загону. Зокрема, командувач сил місії ООН в Ліберії генерал-лейтенант Захірул Алам перебуваючи нещодавно у базовому таборі 56 овз відмітив, що Українська авіація, а особливо бойові вертольоти – це дуже вагомий військовий компонент сил місії ООН в Ліберії.

– У ваших руках повітряна мобільність усіх військових контингентів UNMIL, – зазначив командувач. – Щоразу, знаходячись на борту ваших вертольотів, під час робочих поїздок до військових контингентів які дислокуються у найвіддаленіших куточках Ліберії, я відчуваю впевненість, професіоналізм і майстерність дій кожного з екіпажів. Ви високо несете звання миротворця і я дякую усім українським авіаторам за відмінне виконання завдань, ваш вагомий внесок у стабілізаційні процеси та підтримку миру в країні. Більшість завдань, які покладаються на Місію ООН у Ліберії, було б неможливо здійснити без участі українського контингенту, – підсумував високопосадовець.

Вертолітний загін в Ліберії – це повноцінний військовий організм до штату якого крім льотно-підйомного складу входять усі необхідні підрозділи і служби які забезпечують щоденну життєдіяльність загону.

Базовий табір, де постійно дислокуються українські миротворці, представляє собою військове містечко з добротно побудованими одноповерховими житловими приміщеннями для проживання особового складу та зберігання майна загону, їдальні і кількох рядів житлових і секції штабних, так званих, «корімеків» (прим. авт. – металопластикові збірні житлові конструкції оонівського стандарту). Місце дислокації містечка поблизу злітно-посадкової смуги і руліжних доріжок аеропорту викликане специфікою призначення загону. Якщо піхотний підрозділ для виконання тривалих завдань можна розмістити у лісі, в полі, на водяній платформі чи під землею, то авіаційному компоненту з 14-ма вертольотами і більше ніж 80-ма одиницями спеціальної і бронетанкової техніки та підрозділами забезпечення потрібен аеродром з усією його інфраструктурою.

Півроку в Африці, багато це чи мало? Одразу і не скажеш. Здається, що достатньо для того щоб відчути цей строк через досить тривалу розлуку з батьківщиною, рідними і близькими. А водночас, після зимового вечора в аеропорту Львова, дванадцятигодинного перельоту і приземлення в Ліберії, згадую сьогодні перші свої враження від різкого удару жаркого, важкого та вологого повітря, непередаваного характерного місцевого припаху, який відчувається практично по всій країні, починаєш розуміти, як це було давно.

Лише тут, за 7 тисяч кілометрів постійного літа, адже поблизу екватор, починаєш розуміти, що краще України, з її осінньо-жовтими лісами, зимово-білими полями і долинами, пробудженням землі і весняним буйноцвіттям садів не можливо порівняти цю зовсім іншу, екзотичну і швидко набридаючу та досить одноманітну для нас природу Африки з її багатою флоро-фауною і постійним оточенням чорношкірого місцевого населення.

Тут переоцінюються багато речей, від найпростіших до надскладних. Від простого бажання з’їсти окраєць духмяного чорного «Українського» хліба з сальцем приправленим часничком до глобальних потрясінь. Світова фінансово-економічна криза жодним чином не впливає на матеріальне забезпечення і повсякденну діяльність виконання завдань за призначенням нашими миротворцями. Екіпажі літають, пального скільки потрібно ще й залишається, електропостачання базового табору прикульгує але криза тут ні до чого бо проблема в генераторах, годують добряче, аби лиш встигав скидати лишні кілограми на волейбольному майданчику чи вихідними в сауні на аеродром. Іінтернет для «весточки в конверте» додому є, мобільний зв’язок в Україну, Іспанію, Італію, Португалію чи Канаду до мами чи дружини теж порівняно не дорогий – лише 20 центів за хвилину, не те що з України в Ліберію аж за 16 гривень за 60 секунд.

Гріх жалітися. Де ще можна так перезимувати пересічному військовослужбовцю з України! Півроку літнього відрядження в екзотичній Африці ще й доларами платять. Дарма, що українські вертолітники ризикуючи власним здоров’ям підхопити тропічних хвороб, отримують «мізер» за роботу яка коштує принаймні в 5-6 разів дорожче. Наприклад командир транспортного Мі-8 російської цивільної авіакомпанії «UTAIR», вертольоти якої відповідно до діючих контрактів з ООН виконують в Ліберії абсолютно такі ж самі завдання що і наші, але мають зарплатню у 6-8 тисяч американських грошей, при тому, що як Україна так і Росія отримують від ООН за виконання ідентичних завдань однаковісінько.

Україна має навіть більше, бо небо і кордони Ліберії патрулюють наші бойові «крокодили» Мі-24, а година їх польоту вартує для оонії з лютого 2009 року 2,5 тисячі доларів США, Мі-8 заробляє 1800. Крім того, держава за кожного військовослужбовця нашого загону, незалежно від посади і військового звання, отримує 10 тисяч доларів США, і отримує грошову компенсацію в «зелених» навіть за лопату, комплект постільної білизни далеко не першої категорії, кожне авто і кожен із 14 вертольотів. Не треба мати вищу освіту – вистачить рівня церковно-приходської школи щоб порахувати скільки за 10 ротацій, в яких наші екіпажі налітали майже 31 тисячу 300 годин, заробили для України $ США.

 

Натомість наші миротворці в Ліберії ще не впевненні на 100% чи відбудеться чергова ротація загону яка запланована на кінець червня і початок липня. Інтернет-сайти, а це чи не єдине джерело інформації про події на батьківщині, не рахуючи російських телеканалів «ОРТ» і «РТР» які часто-густо із неприхованим задоволенням розповідають про політичне чванство в Україні, рябіють красномовними заголовками про відсутність коштів в Міноборони на заміну вертолітного контингенту.

Та незважаючи на це, полковник Володимир Пастухов командуючи 56 овз 10-ї ротації, як гідний приклад для наслідування багатьом нашим політикам і керівникам в Україні, продовжує тихо, спокійно, виважено і достойно виконувати свою місію командира який відповідає за усіх і за кожного з трьох сотень.

Володимир Михайлович не дуже публічна людина і спілкування з журналістами намагається уникати. Якось ще на початку ротації, він відповідаючи на запитання українських мас-медіа, які прибули до Ліберії спеціально, аби засвідчити момент прийому і передачі посади переконливо сказав:

– Вас здебільшого цікавлять мої коментарі і розповіді про дії екіпажів чи окремих льотчиків у нештатних ситуаціях, – розпочав командир. – Я ж вважаю, і принципово притримуюсь такої позиції. Героїзм одного, і це стосується не лише авіації, хоча в нашій службі це закономірність, з’являється тоді, коли хтось і десь припустився помилки чи допустив халатність. Коли весь механізм працює як годинник і кожен солдат чи офіцер високопрофесійно і майстерно виконує роботу на своїй ділянці цього механізму не треба буде шукати героя який би міг виправити чиюсь недбалість, – впевнений полковник.

Він переконаний, що екіпаж повинензайняти свої робочі місця в готовому до польоту вертольоті і виконати завдання будь-якої складності. Не ігнорувати службові настанови і інструкції, котрі, як відомо, написані кров’ю, не шукати пригод і клопоту на свою ічужу голови, а спокойно розраховувати власні силиіобпиратися на плече друга –ось усі його секрети.

– Тихенько злетіли, політали, зробили, що належить, і тихенько сіли, – щодня інструктує підлеглих командир українських миротворців. – Якщо серед нас героїв не буде, значить героями ми усі повернемося в Україну.

Довідка:За час виконання завдань Місії ООН у Ліберії екіпажі 56-го окремого вертолітного загону перевезли майже 137 тисяч 800пасажирів, доставили близько 4 тисяч тонн вантажу. За цей час українські екіпажі виконали понад 32 тисячі 350 польотів і провели у жаркому і вологому африканському небі понад 31 тисячу 280 годин.

 

Автор: Майор Андрій Агєєв. м.Робертсфілд (Ліберія). Фото автора.