«Ех, кохання – зітхання»

Для більшості «юних» фотографів це був дебют, тобто перше публічне ознайомлення хмельничан з їх творчістю.
У Родинному домі було людно. Особисто я не очікувала такої кількості зацікавлених у «фотографії» відвідувачів. Мені пощастило, що я прийшла раніше, а тому мала нагоду поспілкуватися з авторами робіт (але про це пізніше). Було приємно, що не лише молодь цікавиться творчістю підростаючого покоління, адже у залі було чимало високопосадовців та журналістів. Кажуть – яблуку ніде було впасти. Відкриття фотовиставки розпочалося з промови Сергія Аніськова – фотографа, лауреата Всеукраїнського фотоконкурсу «Молоде обличчя України», який привітав усіх з черговою, але не останньою виставкою їхніх фоторобіт. Сергій пообіцяв відкриття в обласному центрі фотомузею та фотогуртка, який почне свою роботу уже через півтора місяця. Ловимо на слові, пан Аніськов! Перевіримо…

Також він закликав талановиту молодь, яка цікавиться фотографією, взяти участь у конкурсі «Молоде обличчя України», у якому раніше сам здобув перемогу. Після цього Тетяна Власюк – начальник управління у справах сім’ї та молоді, вручила дипломи молодим фотографам за участь у фотовиставці. Ініціатором дійства стала Просто Віка – фотограф із великим майбутнім. Саме вона через усім відомий «VKontakte» знайшла однодумців і запропонувала взяти участь у виставці під назвою «Кохання-зітхання». Також порадував Сергій Іванов, уже відомий на території Хмельниччини фотограф, який побажав дебютантам «фотографувати так добре, як я» та творчої наснаги. Цитую: «Чесно кажучи, не очікував, що світлини будуть настільки професійно виконані…»

Як згадувалося вище, у фотовиставці взяли участь чотирнадцять авторів: В’ячеслав Петровський, Юлія Стецюк, Ярослав Романчук, Анастасія Ільченко, Ірина Ткач, Яна Боднарчук, Євгеній Хоптинський, Катерина Бакалець, Марія Фролова, Сергій Іванов, Крістіна Черевичник, Сергій Аніськов, Ніка Нечепорук, Ілля Комарніцький. Поки фотографи та відвідувачі виставки розглядали творіння своїх колег чи просто друзів під музичний супровід інструменталу у виконанні Артема Степанця та Віталія Мигдальського, смакуючи солодким печивом та соком, мені вдалося задати кілька питань одній із учасниць виставки – Ірині Ткач (Irena):
– Як довго ти займаєшся фотографією?
– Близько двох років. Спочатку я не приділяла цьому значної уваги. Але люди навколо почали виявляти зацікавленість моїми роботами. І я подумала – чому б ні? І ось – моє фото доступне оку хмельничан (у Ірени був сьогодні дебют – авт.)
– Чому ти обрала саме це фото? В тебе ж є інші. Ти вважаєш його найкращим?
– Інші роботи, звичайно, є, але, на мою думку, саме воно найбільш підходить на тематику до Дня Святого Валентина, адже на фото зображені закохані люди.
– Але воно без назви…
– Думки були. Справа у тому, що я прагну, щоб кожен глядач зрозумів фото по-своєму і дав свою назву. Хоча…і так все зрозуміло. Просто «Кохання»…
– Що особисто для тебе є кохання?
– У кожного своє поняття щодо цього. Про це почуття можна довго говорити. Єдине, що можу і хочу сказати, слово «кохання» в мене асоціюється з шоколадом (у цей момент моя співрозмовниця щиро посміхнулась – авт.)
– Ти закохана?
– На даний період життя – ні. Почуття, безумовно, існують, проте вони не взаємні. Отже, це не кохання, а захоплення.
– Чи плануєш пов’язати своє життя з фотографією?
– Взагалі планую вступити до ВНЗ на факультет, який не буде пов’язаний з цим. Напевно, це поки що хобі, хоча залишати цю справу не маю наміру. Адже це моє захоплення.

Не менш цікавою була розмова ще з одною учасницею фотовиставки Юлією Стецюк.
– Юля, скільки твоїх робіт сьогодні тут представлено?
– 5 світлин.
– Як ти потрапила на цю фотовиставку?
– Віка (ініціатор виставки – авт.) переглянула мої фото і запропонувала взяти участь у цьому дійстві. Ось так і потрапила.
– А раніше твої творіння демонструвалися публіці?
– Так. У Хмельницькому, у цьому ж Родинному домі. Наразі кілька моїх робіт перебувають на виставці у Києві.
– Який задум твоїх фотографій, що присутні на виставці?
– На них зображена «Love story». Насправді, їх трішки неправильно розмістили. Вони повинні знаходитись у хронологічному порядку. Але я думаю, що глядачі і так все зрозуміють. Все просто: на фото закохана пара, мої хороші друзі, які зустрічаються чотири роки і відчувають сильні почуття один до одного. Тому фото несе своєю позитивну енергетику дух кохання.
– А що для тебе кохання? Ти закохана?
– Кохання – це частина нашого життя. Без нього ми не існуємо. Так, я закохана. Це моє перше і, гадаю, останнє кохання.
– Які у тебе плани на майбутнє?
– Хочу поїхати до Києва і поступити на факультет кінофотожурналістики. Продовжу свою справу, адже ніщо інше для мене не є цікавим, ніж фотографія. Тим більше, кажуть, що хист є…
– Що побажаєш читачам?
– Будьте справжніми!

Отже, ще не пізно завітати на фотовиставку «Кохання – зітхання», щоб повністю розчинитися у чарівній аурі почуттів, які ринуть з усіх стін Родинного дому. Хоча свято закоханих уже минуло, але кохання і сильні почуття ніколи не зникають, хіба що зникає друга половинка, але на її місці все одно з’являється хтось інший… Чи не так?

Юлія Шпичко, 11-Б клас, НВК №10, слухач школи журналістики